Володимир Миколайович, інфляція в країні досягла таких розмірів, що з поняття економічного перетворилася в соціальний фактор, який на собі відчуває кожна родина. У зв’язку з цим виникає питання: яка виконавча влада — центральна (Кабінет Міністрів України) чи регіональна — (місцеві державні адміністрації) має реальні важелі щодо приборкання інфляційних процесів?

Україна за Конституцією є унітарною державою. А унітарність передбачає централізоване законодавство та централізоване управління, в тому числі і макроекономічними процесами.

Так ось, за Конституцією саме Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової та цінової політики. Ця політика реалізується через розробку і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку. На місцеві державні адміністрації Конституцією покладено виконання цих державних програм.

Таким чином, фундаментальні важелі впливу на інфляцію (а це стрімке здешевлення грошей) знаходяться в руках Кабінету Міністрів — вищого органу у системі органів виконавчої влади.

Не тільки нашій економіці притаманна інфляція. Як з нею борються, наприклад, в європейських країнах?

Аналіз законодавчої бази більшості країн Європейського Союзу свідчить про те, що вони не відмовляються від впливу держави на процеси ціноутворення, а навпаки, послідовно здійснюють такий вплив, поєднуючи важелі, як ринкового, так і адміністративного характеру.

Вплив держави в цих країнах на процеси ціноутворення здійснюється методами зовнішньоторгівельної та митної політики, дотування виробництва, субсидування, прямих товарних інтервенцій, обмеження монопольних проявів та сприяння розвитку конкуренції, а також у випадках кризових загострень цінової ситуації передбачено можливості прямого адміністративного обмеження цін, або їх фіксації на певному рівні.

В більшості Європейських країн до сфери, на яку поширюється державне регулювання цін ,в першу чергу, включено ринок газу та електроенергії.

В нашій країні склалася ситуація, коли Закон України „Про ціни та ціноутворення”, розроблений і прийнятий у 1990 році, орієнтований на централізоване керівництво економікою, сьогодні фактично не регулює в повній мірі правовідносини у сфері ціноутворення.

Чи мають повноваження щодо регулювання споживчих цін облдержадміністрації?

Згідно постанов Кабінету Міністрів України облдержадміністрації мають повноваження щодо регулювання цін на товари продовольчої групи, а саме: встановлювати граничний рівень торгівельних надбавок( не вище 15%), та рентабельності виробництва, а також здійснювати декларування зміни оптово-відпускних цін - все це за визначеним Урядом переліком соціально значимих товарів. Але, давайте згадаємо, що таке торгівельна надбавка та рівень рентабельності. Це - відносні величини, які визначаються у відсотках до відпускних цін виробника, що мають тенденцію поступово збільшуватись переважно з незалежних від суб’єкта господарювання причин. Зміна ціни на один відсоток призводить до необхідності її декларування, а декларування – це повідомлення про зміну ціни і не більше.

Проблемою є і те , що облдержадміністрації не мають жодного впливу на собівартість виробництва товарів і складові витрат обертання торгівельних підприємств.

Почнемо з основної складової витрат - „сировина”. В умовах різних форм власності, міжрегіонального обміну поставок, безконтрольного перепродажу оптовими постачальниками, кожна окрема облдержадміністрація не може стабілізувати цінову ситуацію на ринку сировини. Не можуть тут суттєво допомогти інтервенції з Держрезерву, адже у виробників немає зацікавленості отримувати , наприклад, дешевше борошно за умови повної передоплати і суттєвого збільшення витрат на транспортування. І примусити переробні підприємства закуповувати сировину у Держрезерві неможливо, адже вони працюють за раніше укладеними договорами. Крім того, слід відзначити і такі чинники, що стримують проведення цієї роботи, як затягування процесу укладення контрактів підприємством Держрезерву «Ресурспостач», невідповідність сировини вимогам по якості, небажання підприємств-отримувачів наражатись на додаткові перевірки щодо цільового використання отриманої з держрезерву сировини і тому подібне.

У собівартості таких життєво важливих послуг, як житлово-комунальні, сировина ( газ , тверде паливо, електроенергія) займає велику питому вагу. Який вплив на розмір і збільшення цих витрат має облдержадміністрація? Відповідаю – ніякого.

Моніторинг цін на електроенергію для промислових, сільськогосподарських та інших споживачів, крім населення та електрифікованого міського транспорту, показав їх поступове зростання. Відпускні ціни на вугілля не регулюються державою. Отже паливно-енергетичні ресурси, як одна з основних складових собівартості і цін поступово дорожчають. Згідно Урядових рішень зростає заробітна плата, що також збільшує собівартість виробництва .

Є проблема і у ланцюгу торгівлі, адже немає обмежень щодо перепродажу товарів. До цього часу Урядом України не запроваджено первинних документів, які б підтверджували ціну виробника на всьому ланцюгу просування товару до споживача, а отже, ефективність регулювання торгівельних надбавок, які повинні визначатись до цієї ціни, зводиться нанівець.

То ж облдержадміністрації не мають достатніх важелів впливу, щоб стабілізувати ситуацію на споживчому ринку області?

Можемо констатувати, що за відсутності реальних важелів впливу у облдержадміністрацій, на них покладено Урядом повну відповідальність за індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції в регіонах.

Але облдержадміністрація ніколи не буде безпорадною у вирішенні цих проблем. Вживаються всі можливі ринкові і регуляторні заходи, використовуються в повній мірі повноваження щодо регулювання цін.

Разом з тим, було би помилкою боротися з інфляцією на регіональному рівні, бо це може призвести до регіональних диспропорцій і загрожує цілісності державної економічної політики.

Тому саме від Уряду потрібні системні дієві антиінфляційні заходи, і тільки тоді можна говорити про відповідальність керівників регіонів.

Які ж пропозиції щодо поліпшення ситуації облдержадміністрація вносить до Уряду?

Ми неодноразово зверталися до Уряду з пропозиціями щодо поширення дії Закону України „Про ціни та ціноутворення” на суб”єктів господарювання – фізичних осіб.

На сьогодні назріла необхідність вдосконалити цінову політику в цілому: забезпечити рівні умови для всіх суб»єктів господарювання, незалежно від форм власності; вжити заходів щодо стабілізації цін, в першу чергу, на паливно-енергетичні ресурси, сільськогосподарську сировину; посилити відповідальність за порушення державної дисципліни цін, чітко визначивши при цьому, що є таким порушенням і які витрати є економічно необґрунтованими.

Необхідно на загальнодержавному рівні розробити та затвердити Положення про порядок формування регульованих цін і тарифів( в кожній галузі –окремо).

З метою удосконалення механізму товарних інтервенцій зерна в частині фінансування його закупівлі в регіональні ресурси необхідно узгодити норми Закону України „Про зерно і ринок зерна в Україні” (ст.17) із нормами Бюджетного кодексу України.

Розмову вела Наталія Купрієнко.