Ладинка, санаторій «Десна»… Ще місяць тому тут було гамірно та людно. Саме це місце з вересня минулого року стало тимчасовим притулком для понад ста жінок з дітьми, що втікали від війни на сході країни. Через певні обставини з березня майже всі залишили санаторій. Сьогодні тут - лише діти старшого віку, батьки яких вимушені були виїхати до інших місць: хто в пошуках роботи та житла, хто в безвиході наважився повернутися на окуповану територію, але дітей, як це не важко, залишив на мирній Чернігівщині. Залишилась тут і Юлія Іванова – вона за сприяння центру зайнятості та благодійного фонду «Покрови пресвятої Богородиці» працевлаштована вихователем у санаторій і наразі опікується цими дітьми.

Приїхавши до Ладинки, жінка намагалася знайти роботу. У цьому їй всіляко допомагали фахівці Чернігівського районного центру зайнятості, які постійно відвідували та консультували вимушених переселенців у санаторії.

- За фахом я фармацевт, працювала в Донецьку в одній з аптек, - розповідає Юлія. - Роботу свою любила, адже професію обирала свідомо. У Чернігівському районному центрі зайнятості з розумінням ставилися до моїх побажань та можливостей, пропонуючи роботу: потрібно було врахувати і дорогу з Ладинки до Чернігова, і те, що в мене двоє діток, меншому з яких всього три рочки. Спеціалісти центру зайнятості вираховували час ледь не за хвилинами. Але саме його і не вистачало, щоб вчасно ставати до роботи.

Тут, у санаторії, кожного дня ми, дорослі, намагалися зайняти наших дітлахів, аби вони якомога менше відчували себе відірваними від рідної домівки. Та й самі за роботою відволікалися від тяжких думок. Ми організовували ігри, конкурси, вистави, для яких писали сценарії, шили костюми. Наш аматорський колектив навіть отримав диплом та подарунки у конкурсі дитячих вистав до Дня Святого Миколая у Чернігові. Крім того, багато часу ми приділяли нашим діткам-школярам, аби вони краще адаптувалися на новому місці. Велику допомогу в цьому надавав Фонд: було облаштовано кімнату для дозвілля та навчання, де встановлені телевізор та комп’ютери з різними освітніми програмами, що дуже допомагають дітям у навчанні.

Юлія захопилася організацією дозвілля дітей. За сприяння Фонду пройшла курс навчання на тьютора і весь свій час присвячувала дітям. Коли з’явилася вакансія вихователя, її відразу ж запропонували жінці.

- Чому саме мені? Мабуть тому, що останні півроку я робила те, що сьогодні входить до моїх обов’язків: 24 години на добу я займаюся дітьми. Важко, але така робота мені подобається. Сьогодні я навіть задумуюсь про отримання нової професії – педагога-організатора. А ще, я маю бажання займатися волонтерством – відчуваю у собі цей потенціал. Розумію, що загадувати щось наперед у такий непростий час – нереально, адже невідомо як складуться обставини завтра. Звичайно, найбільше за все мені хочеться повернутися додому в Донецьк, але й Чернігівщину я полюбила - тепер це дві половинки одного серця. Вірю, що настане той день, коли буде мир і спокій у нашій країні, і я реалізую свої мрії.

За повідомленням
Чернігівського ОЦЗ