Останнім часом відчувається певне напруження в українсько-польських відносинах, внаслідок наближення 73-ї річниці Волинської трагедії («Волинської різанини»).

Трагічні події на Волині в липні 1943 р. – результат складного багатошарового конфлікту між двома народами: політичного, релігійного, соціального. Власне, більш точно було б говорити про українсько-польське збройне протистояння 1942-1947 рр., аніж про одноразову акцію.

Певною мірою трагедія на Волині стала наслідком періоду бездержавності, коли і Польща, і Україна вели напружену боротьбу за свободу та визволення. Окупаційна влада проводила політику «поділяй і пануй», намагаючись зіштовхнути у братовбивчій війні обидва народи. Ситуація й без того склалася вибухонебезпечна: польська Армія Крайова ставила за мету відновлення кордонів 1939 р., включно із західноукраїнськими землями. ОУН всі сили поклала на боротьбу за створення самостійної соборної держави, нероздільну частину якої становила Західна Україна. Порозуміння не виглядало неможливим, хоча шлях до нього був би не простим. Однак дії третьої сторони (окупантів) каталізували ситуацію.

Саме нацисти на рубежі 1942-1943 років виселили поляків із низки сіл на теренах Надсяння й Підляшшя, а на їх місце заселили українців. Поляки розцінили це як співпрацю українців із Німеччиною і відповіли актами помсти, які спричинили масові убивства українців. Тисячі українського люду тікали від розправи на Волинь. Що, зрештою, й спричинило генеральний виступ загонів УПА проти місцевих поляків 11-13 липня 1943-го, жертвами якого стали багато тисяч польського люду.

Українці, маючи гіркий досвід російської агресії на Сході, як ніхто зацікавлені, аби будь-який злочин проти мирного населення був ретельно розслідуваний, а фахівці зробили належні висновки.

Проблеми починаються, коли у справу втручаються політики (як не згадати одіозного депутата-регіонала Вадима Колесніченка, який їздив у Варшаву і переконував поляків визнати дії УПА геноцидом). Власне, і сьогодні питання щодо Волинської трагедії загострили саме політики.

Конфлікт між Польщею та Україною вигідний насамперед Росії. Проте, різноманітні конфліктні ситуації минулого не можуть перекреслити того, що століттями об’єднувало український та польський народи. Вони разом захищали християнську Європу від турецької навали під Віднем і Хотином, спільно боролися проти московського агресора, здобувши ряд яскравих перемог. Зрештою протягом століть українці та поляки взаємозбагачували один одного у науці, культурі, мистецтві, господарській діяльності.

Здоровий глузд обов’язково візьме гору і цього разу. Місяць тому українські політичні діячі, представники духовенства й інтелігенції показали гарний приклад вирішення конфліктних ситуацій, звернувшись до польської громадськості з відкритим листом примирення. Їх підтримали українці Європи, які закликали польську владу докласти всіх зусиль, аби не допустити перекручування фактів та однобокого звинувачення. А кілька днів тому лист-звернення українцям написали політичні та громадські діячі Польщі, зазначивши, що відшкодуванням провин у відносинах між двома народами повинно стати «кування справжнього братерства».

Тож міцне стратегічне партнерство між Україною та Польщею не тільки згладить гості кути минулих трагедій, але й стане найкращою відповіддю агресивній політиці Москви.

Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті