back

17-06-2008 17:54


Профілактика туберкульозу

У 2001 році в Україні прийнята перша Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз. Для раціонального використання сучасних методів боротьби з цією тяжкою недугою важливо мати чітку уяву про епідеміологічний фактор туберкульозу, його патогенез, клінічні ознаки з метою доцільного проведення тих чи інших заходів.

Виділяють декілька основних етапів патогенезу туберкульозу: зараження (контакт з мікобактеріями туберкульозу - МБТ), початок і перебіг інфекційного процесу, розвиток захворювання, смерть хворого.

Інфікованість зумовлена контактом із потенційно заразним хворим на туберкульоз. Після контакту людини з МБТ в дію вступають фактори, які визначають ризик інфікування, потім - фактори ризику, що визначають імовірність розвитку захворювання в даної людини, і далі - фактори ризику, що визначають імовірність смерті від туберкульозу.

Головними факторами, що визначають ризик контакту з МБТ, є: а) кількість заразних хворих у суспільстві; б) тривалість контагіозного періоду; в) кількість і характер контактів між заразним хворим і сприйнятливими особами за одиницю часу контагіозності.

Ризик контакту більший при тривалому, ніж при короткому контактному періоді. На момент виявлення МБТ у мокротинні хворого частка інфікованих контактних осіб становить лише 30-40 %. Тому залишається велика кількість людей, сприйнятливих до нової інфекції, які ризикують бути інфікованими, якщо не встановити діагноз і не призначити адекватну хіміотерапію. Під неадекватною хіміотерапією розуміють неправильне призначення протитуберкульозних препаратів або недостатні їх дози; розвиток стійкості МБТ до антимікобактеріальних препаратів, нерегулярний прийом пацієнтами призначених ліків.

Кількість і характер контактів між хворим і оточуючими може коливатися залежно від особливості поведінки і можливостей його взаємодії в суспільстві. Очевидними факторами при цьому є щільність населення, чисельність сім`ї, різниця в кліматичних умовах, вік та стать джерел інфекції.

Щільність населення значно відрізняється в різних країнах і на території кожної країни. Умови проживання і кількість людей, які спільно мешкають, істотно впливають на ризик контактів із МБТ, якщо в цьому самому будинку або квартирі проживає хворий на туберкульоз. Кількість можливих контактів хворого за одиницю часу в сільській місцевості може бути значно меншою, ніж в умовах міста.

Великого значення набуває сімейний побут, а саме - умови розміщення членів родини для сну і розподіл обов`язків по догляду за дітьми, різниця в кліматичних умовах. У теплому кліматі спілкування між людьми відбувається на відкритому повітрі частіше, ніж у холодному. Мікобактерії туберкульозу, які виділяють хворі не в приміщенні, швидко розсіюються в навколишньому середовищі і під впливом ультрафіолетових променів сонячного світла досить швидко гинуть. А мікобактерії, що знаходяться в закритому, погано провітрюваному приміщенні, можуть тривалий час зберігати життєздатність і сприяти ініціюванню інфекційного процесу. Холодний клімат примушує групи людей збиратись у приміщеннях, збільшуючи вірогідність контакту з МБТ, коли в групі є хворий на туберкульоз. Тривалість перебування людей у закритих приміщеннях зменшується в країнах та регіонах із помірним тропічним кліматом, а вентиляція приміщень покращується, так як вікна можна тримати відкритими більш тривалий час, ніж у країнах із холодним кліматом. Профілактика виділення МБТ джерелом інфекції є найефективнішим способом зменшення можливості передачі захворювання. Прикривання рота і носа під час кашлю може значно зменшити кількість інфікованих крапель, що потрапляють у повітря. Найефективніший спосіб зниження контагіозності хворого - його лікування, яке навіть за наявності МБТ у мазках мокротиння дозволяє значно знизити контагіозність протягом кількох тижнів.

Для вивчення поширеності туберкульозу користуються такими епідеміологічними показниками: інфікованість, ризик зараження, параметр заразності, захворюваність, хворобливість і смертність.

Інфікованість - це відсоткове відношення кількості осіб, які позитивно реагують на туберкулін, до загальної кількості обстежених, за винятком осіб з післявакцинним імунітетом. Інфікованість людини виявляється за допомогою туберкулінової проби Манту з 2 ТО ППДЛ. Вона значною мірою характеризує резервуар туберкульозної інфекції. Однак позитивна туберкулінова проба може бути також наслідком післявакцинного імунітету. Після вакцинації інфільтрат має характерні відмінності від інфільтрату при інфекційній алергії, за якими проводиться їх диференційна діагностика. Показник інфікованості характеризує епідеміологічну ситуацію, але не завжди відповідає захворюваності, оскільки зменшення рівня захворюваності випереджає зменшення рівня інфікованості.

Інфікованість населення зростає з віком. Серед жителів міста вона на 5-10 % вища, ніж серед сільського населення. В останні роки у нашій країні спостерігається підвищення рівня інфікованості населення, що пов`язано з різким зниженням життєвого рівня. Важливу роль у зниженні інфікованості має вилікування хворих на туберкульоз або досягнення абактеріальності. Це обмежує поширення МБТ у навколишньому середовищі і сприяє зменшенню рівня інфікованості населення.

Джерелом інфекції мікобактерій туберкульозу бичачого виду можуть бути свійські тварини, хворі на туберкульоз: корови, собаки, коти, кози, вівці, верблюди, коні. Зараження відбувається під час прямого контакту людини з хворою твариною, а також при вживанні інфікованих продуктів харчування. Бичачий вид МБТ спостерігається у 1-3 % хворих на туберкульоз легень і в 20 % - іншої локалізації.

Для характеристики ефективності протитуберкульозних заходів вивчають параметр заразності - показник можливого інфікування населення одним хворим, який виділяє МБТ, протягом року. Якщо профілактика туберкульозу організована і проводиться добре, то параметр заразності не перевищує 10.

Під захворюваністю розуміють кількість вперше виявлених хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району протягом року, а хворобливість - це загальна кількість хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району на кінець року.

За даними 2002 року, в Україні виявлено 36 471 хворих на туберкульоз. Загальна кількість контингентів, що перебувають під наглядом протитуберкульозних закладів, становить 670 тис. осіб, у тому числі кількість хворих на активні форми сягає 139 тисяч.

Найвищі показники захворюваності у 2002 році на всі форми туберкульозу відзначалися у південно-східних регіонах України: у Херсонській області - 153,6 на 100 тис. населення; Миколаївській - 100,3; Харківській - 98,8; Запорізькій - 95,2; Луганській - 93,7; Дніпропетровській, Донецькій, Кіровоградській та Одеській - понад 80 на 100 тис. населення, тобто в тих областях, які мають потужні протитуберкульозні заклади у пенітенціарній системі. Рівень захворюваності в цих регіонах збільшився за 10 років в 2,2-2,9 рази.

Серед осіб, що вперше захворіли на туберкульоз, 17 % становлять робітники, 3,6 % - робітники аграрного сектору, 4,3 % - службовці, а майже половина з них (2 %) - медичні працівники (744), 4,1 % - учні та студенти. 40 % усіх хворих - особи працездатного віку, які не працюють, 15,3 % - пенсіонери, 3,5 % - особи, що повернулися з місць позбавлення волі, 1,9 % - особи без постійного місця проживання. В цілому соціально не захищені верстви населення становлять понад 60 %.

Смертність - це кількість померлих від туберкульозу протягом року на 100 000 жителів даного регіону.

Смертність від туберкульозу і хворобливість значною мірою залежать від ефективності лікувальних заходів, інфікованість і захворюваність - від профілактичних заходів. Водночас інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність пов`язані з соціально-побутовими умовами життя людей.

В усіх країнах світу захворюваність і смертність від туберкульозу серед чоловіків вища в 2-3 рази, ніж серед жінок. Серед дітей ця різниця нівелюється.

З 1992 до 2000 року сметрність в Україні щороку зростала, починаючи з 9,5 до 22,2 випадка на 100 тис. населення. Протягом останніх 2-х років відзначалася стабілізація цього показника, а в 2002 році він знизився до рівня 20,5 на 100 тис. населення, тобто на 9,3 %.

Найвищі показники смертності від туберкульозу у 2002 році були зареєстровані в Херсонській області - 47,0 на 100 тис. населення, Донецькій - 31,3, Одеській - 29,7, Закарпатській та Луганській - 26,9.

У 2002 році від загального числа померлих з активним туберкульозом до 33,6 % хворих померли вдома. Щороку зростає кількість хворих, які не перебувають на обліку в диспансері, тобто тих, у кого діагноз туберкульозу встановлений посмертно (до 8,7 % усіх померлих). Переважно це - соціально дезадаптовані верстви населення (наркомани, мігранти, алкоголіки та інші).

Спільне проживання з хворим на туберкульоз у сприятливих житлових та побутових умовах може призвести лише до випадкового або періодичного зараження, в іншому середовищі інфікування відбувається частіше. Цим пояснюється частота випадків суперінфекції контактуючих у сім`ї, квартирі або на роботі. Останнє досить часто трапляється серед персоналу протитуберкульозних закладів.

Фактори навколишнього середовища мають певний вплив на рівень захворюваності на туберкульоз. Аналіз захворюваності населення, що проживає в різних кліматичних зонах, не дає підстав для встановлення закономірності, хоча відомий факт про негативний вплив періоду акліматизації при переселенні з півдня на північ. Захворюваність на туберкульоз серед мігруючого населення у 2-4 рази вища, ніж серед немігруючого. Важливе значення має харчування хворих. Туберкульоз частіше розвивається в осіб, у раціоні яких не вистачає тваринного білка.

Захворюваність на туберкульоз неоднакова у різні вікові періоди. Рідко хворіють на туберкульоз у ранньому дитинстві та в підлітковому віці. У середньому віковому періоді чоловіки хворіють у 2-3 рази частіше, ніж жінки. В останні роки зросла захворюваність людей похилого віку.

На частоту захворювання на туберкульоз впливають інші хвороби. Особливо несприятливими в цьому плані є грип, кір, вірусний гепатит, кашлюк, цукровий діабет, психічні травми, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, пневмоконіоз, захворювання щитовидної залози, які супроводжуються її гіпофункцією, СНІД. Захворюванню на туберкульоз сприяє алкоголізм, наркоманія, вагітність і пологи, ВІЛ-інфекція.

Розвиток пневмоконіозу пов`язаний із виконанням певних видів роботи. Доведено, що металевий і мінеральний пил є сильним механічним і хімічним подразником легеневої тканини. Люди, які дихають таким пилом, хворіють на туберкульоз у 2 рази частіше, ніж текстильники, пекарі, меблярі тощо. Захворювання на туберкульоз частіше зустрічається у людей, які весь час перебувають у закритих, недостатньо освітлених і вентильованих приміщеннях.

З урахуванням значення екзогенних і ендогенних чинників виділено групи населення з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. До них належать особи, які перебувають у контакті з хворими на туберкульоз, вперше інфіковані (особливо з гіперергічною пробою Манту), особи, які вилікувалися від туберкульозу, хворі на цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і 12-палої кишки, силікоз, алкоголізм і наркоманію, хворі, яким призначали кортикостероїдні гормони, мігруюче населення, люди похилого і старечого віку, особи, що працюють в умовах підвищеної професійної шкідливості.

Останні новини

Анонси


































 

 

Погода