На 3-й Всеукраїнський військовий з’їзд 2 листопада (20 жовтня) 1917 року прибули понад 2500 делегатів від різних військових частин. Робота з’їзду тривала до 13 листопада і завершилася вже після більшовицького перевороту.

Заслухавши доповіді з місць і обговоривши сучасний політичний момент, з’їзд постановив боротися з домаганнями більшовиків «передати владу на Україні до совітів робітничих та солдатських депутатів». Велика увага приділялася питанням українізації армії: «В зв’язку з тими перешкодами, які чинить в справу українізації війська Тимчасове правительство, з’їзд домагається, щоб цю справу було цілком передано в руки генерального секретаря військових справ, а також, щоб по всіх українізованих дивізіях та при арміях було призначено Центральною Радою комісарів».

8 листопада 1917-го, після надходження інформації про більшовицький переворот у Петрограді, із делегатів з’їзду було сформовано «Перший Український полк охорони революції» на чолі з підполковником Юрієм Капканом, який взяв участь у придушенні спроби більшовицького заколоту в Києві 11-13 листопада.

Було ухвалено рішення негайно проголосити незалежність України і приступити до створення Української армії: «Виходячи з принципу повного нічим необмеженого самовизначення націй, 3-й всеукраїнський військовий з’їзд вимагає од свого найвищого революційного органу – Центральної ради негайного проголошення на найближчій своїй сесії української Демократичної республіки в етнографічних межах України».

Газета «Народна воля» в репортажі про вечірнє засідання Центральної Ради 12 листопада 1917 року зазначала: «Неронович од імені делегації 3-го Всеукраїнського військового з’їзду передає Центральній раді як парламентові привіт од імені з’їзду. З’їзд представляє собою ясно виражену волю зорганізованого вояцтва, а того вояцтва три мільйони й сто тисяч». А коли доповідач зачитує резолюцію військового з’їзду, «члени Ради вітають військову делегацію гучними оплесками, а навіть вигуками».

Вважається, що постанови з’їзду прискорили проголошення Центральною Радою самостійної Української Народної Республіки.

Сергій Горобець, Український інститут національної пам'яті