23 серпня 1847 року у містечку Седнів на Чернігівщині народився Ілля Людвигович Шраг, державний, громадський і політичний діяч, член Української Центральної Ради, адвокат.

Походив із родини німецького лікаря, вихідця з Саксонії, що служив у маєтку родини Лизогубів. Друзями молодого Шрага були відомі народовольці Дмитро Лизогуб і Микола Колодкевич.

Навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Звідки був виключений у 1869-му за спробу організації демонстрації. Пізніше екстерном здав іспити в Київському університеті.

Після повернення на Чернігівщину – гласний Чернігівського повітового та губернського земств, заступник міського голови. Один із лідерів чернігівської «Громади». Наполегливо боровся за впровадження української мови в початковій школі. Зарекомендував себе як першокласний юрист.

Заступник голови Союзу автономістів (1905-1906), від 1908-го – один із творців і заступник голови Товариства українських поступовців.

Депутат Першої Державної думи від Чернігівщини (1906). У парламенті очолював українську громаду, став одним із авторів законопроекту про автономію України. Один із засновників чернігівської «Просвіти».

Сергій Єфремов характеризував його як «чисту, незаплямлену, не вважаючи на літа – молоду людину, яка з щиро молодечим запалом бралася до всього, що йшло на користь рідному краєві».

У квітні 1917-го на Всеукраїнському національному конгресі обраний членом Центральної Ради від Чернігівської губернії. Входив до комісії з розробки проекту автономного статусу України. Через слабке здоров’я не зміг обійняти посаду прем’єр-міністра в уряді Української держави часів гетьмана Павла Скоропадського.

Від початку 1919-го, після більшовицької окупації Чернігова, перебував під домашнім арештом. Помер 11 квітня 1919-го. «…коли він уже лежав мало не в агонії, прийшли його арештовувати, – пізніше розповідала Сергію Єфремову дружина Іллі Людвиговича. – Поводилися, звичайно, грубо. На силу на превелику пощастило вблагати, щоб не турбували навмирущого і його лишили «під хатнім арештом». Так під арештом він і помер».

Як писали у спогадах Микола Грінченко і Андрій Верзилов, «з смертю І.Л. Шрага остаточно вмерла, зникла мовби тінь тої старої Чернігівської Громади, та й зникли всі нові трансформовані й диференційовані партійні українські групи. І самих людей у Чернігові не стало: деякі померли, деякі повиїздили, а хто тут живе, ті стали в буквальному й точному розумінні сього слова безпартійними…».

Сергій Горобець, Український інститут національної пам’яті