28 червня Україна відзначає 30-ту річницю Конституції, головного нормативно-правового акта нашої держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних і самоврядних органів, права та обов'язки громадян.

Ухвалення Верховною Радою України 1996 року Основного закону стало важливою віхою українського державотворення.

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння та тяглість, а також свої особливості. Найголовніша – засвоєння європейських традицій та ідей прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади формувалися протягом століть та адаптувалися до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин наших предків.

Перша відома кодифікація права на українських землях відбулася за часів середньовічної української держави Русь і була зафіксована в “Руській Правді” (ХІ–ХІІ століття). Наступні історичні епохи продемонстрували безперервний пошук шляхів, методів та інструментарію для оформлення і закріплення головних принципів суспільно-державної взаємодії.

Інколи український конституціоналізм навіть випереджав європейський. Так, першою європейською конституцією в сучасному її розумінні правомірно вважають “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Цей договір 1710 року, написаний під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, називають Конституцією Пилипа Орлика.

Основоположні акти Української Народної Республіки, Української Держави гетьмана Павла Скоропадського та Західноукраїнської Народної Республіки продемонстрували правову та політичну зрілість нашої нації під час боротьби за державність у 1917–1921 роках. Традиції продовжив 15 березня 1939 року в Хусті Сойм Карпатської України, проголосивши її незалежність і ухваливши два закони зі статусом конституційних, які визначали форму державного правління.

Програмні документи Української головної визвольної ради як підпільного парламенту засвідчили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільної партизанської боротьби.

У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів і цінностей об’єднаної Європи.

Історична довідка

Конституція України має понад тисячолітню історію. Її витоки – “Руська правда”, “Литовські статути”, акти та універсали періоду Гетьманщини – правові акти конституційного характеру, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами.

У період Української революції та визвольних змагань 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого Універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”, яким УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.

Державотворчі процеси цього періоду спинила тривала окупація українських земель російською армією. Совєтський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, за декілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за лаштунками яких поставала нова імперія.

Перша Конституція окупованої росіянами України (УСРР) була ухвалена в березні 1919 року. “Світле майбутнє” мала гарантувати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими совєтськими республіками задля “спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції”. Після утворення у 1922 році СРСР, загальносоюзну Конституцію затвердили 31 січня 1924 року. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформили нову Конституцію УСРР, що юридично закріпила входження України до складу СРСР та підпорядкувала республіканське законодавство загальносоюзним стандартам.

Після того, як через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид українці на практиці “пізнали” тріумф совєтської “демократії”, у 1936 році постала нова, так звана “сталінська”, Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила “перемогу” соціалізму. Документ мав низку демократичних новацій (суто декларативних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості. Чергова Конституція УРСР 1937-го повторила положення союзного документа, максимально обмеживши  повноваження республіканських органів.

Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися “нові обрії” ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли інші демократичні стандарти. Тож спочатку в СРСР (у жовтні 1977-го), а там і в Україні винайшли рецепт суспільного ідеалу, оформленого в Конституції УРСР 20 квітня 1978 року. Тут йдеться і про суверенну республіку. І “вся влада в Україні належить народові”.

Крах совєтської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі піднесені епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання підготовки Основного закону.

5 фактів про підготовку й ухвалення Конституції

1. Проєкт Конституції України підготувала Конституційна комісія. 1992 року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа призупинилася майже на рік. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію.
2. Черговою віхою на цьому шляху стало підписання Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період підготовки нової Конституції України (8 червня 1995 року).
3. Напередодні її ухвалення, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили зволікання з прийняттям Основного закону. Президент призначив референдум щодо його ухвалення на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України проголосувала за Постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 годин – без перерви.
4. Серед питань, які обговорювалися найгостріше, були державні символи (ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий прапор), мова, статус Криму (частина правих народних обранців наполягали на наданні півострову статусу звичайної області). Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу. Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська мова стала єдиною державною, при цьому Конституція гарантувала вільний розвиток та використання  російської та інших мов національних меншин.
5. О 09 годині 20 хвилин 28 червня 1996-го першу Конституцію незалежної України проголосовано. У ній закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-та стаття, згідно з якою “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.

Однак конституційний процес на цьому не завершився. Конституційне будівництво триває весь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті