29-01-2022 | 08:00
Ключовими подіями першого року Української революції 1917–1921 років стало постання Української Центральної Ради та створення нею Української Народної Республіки.
Прихід в жовтні 1917 року до влади в Росії більшовиків становив загрозу для України. Вони прагнули встановити власний контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента у боротьбі. 17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, в свою чергу, оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні».
Бій під Крутами є епізодом радянсько-української війни, яка розпочалася наприкінці грудня 1917 року.
Із проголошенням 12 грудня 1917 року у Харкові маріонеткової Української Радянської Республіки з Росії почала надходити допомога більшовицьким силам в Україні. 7 січня 1918 року радянська Росія оголосила загальний наступ на Україну. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-30 тисяч більшовиків прямували на Київ залізницею Харків-Полтава-Київ, а з північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач-Київ наступав загін Муравйова. Наступаючі більшовицькі частини грабували українські міста і села. Так, зокрема, було пограбовано Троїцький монастир у Батурині.
У середині січня 1918-го її війська встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
Після боїв у Макошиному та Конотопі, відділ 1-ї Української військової юнацької школи спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25–27 січня 1918 року героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення та відсутності важкої зброї оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися. 28 січня українські війська на залізничній станції Плиски відбили російську спробу з ходу захопити станцію Крути.
Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути (між Бахмачем та Ніжином). Українські сили під командуванням сотника Аверкія Гончаренка, уродженця с. Дащенки сучасної Варвинської територіальної громади Прилуцького району Чернігівської області, нараховували від близько 520 до 600 осіб та складалися з 20 старшин та близько 400 курсантів старших курсів 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького, що мали бойовий досвід набутий на фронтах Першої світової війни, 113–130 осіб першої сотні Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія, які здебільшого були неготовими до військових дій і мали погане озброєння) та були озброєні 16 кулеметами та залізничною платформою з гарматою, якою командував сотник Семен Лощенко. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина на чолі з Осипом Твердовським та підрозділів оборони Бахмача.
Перша сотня Студентського куреня складалася із 18–20-річних юнаків — студентів Київського університету Св. Володимира, Українського народного університету та учнів старших класів гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства Києва. Командир – старшина Андрій Омельченко.
Основну роль в бою відіграли бійці Київської військової школи ім. Б. Хмельницького — майбутні кадрові офіцери, багато з яких мали бойовий досвід на полях Першої світової війни (як і деякі бійці Студентського куреня).
Російські сили в районі Бахмач-Крути нараховували близько 6 тис. солдатів та балтійських матросів. У бою безпосередню участь взяли понад 3 тис. осіб, бронепотяг та артилерія. Командуючий – лівий есер, колишній підполковник царської армії Михайло Муравйов.
Бій тривав з 9 до 17 години. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога та уникаючи оточення, українські війська організовано відступили до ешелонів, забравши своїх вбитих і поранених, а потім вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії довжиною до 1,5 км.
Втрати українців становили за різними даними від 70 до 100 загиблих (у т.ч. й страчених після бою студентів). На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Втрати російських військ – не менше 300 вбитих. Загальні втрати військ агресора складали до 1500-1600 убитих і поранених.
Значення. Оборона Бахмача і бій під Крутами став успішною оборонною операцією. Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу 9 лютого 1918 року укласти мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу.
– Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;
– незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, ворогові протистояли молоді добровольці;
– згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (відповідно до Брестського договору) звільнили від більшовиків практично всю Україну;
– події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива;
– сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами.
За матеріалами Українського інституту
національної пам’яті