28-06-2020 | 08:00
28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Це стало важливою віхою українського державотворення.
Конституція України постала не на порожньому місці. Біля її витоків – «Руська правда», «Литовські статути», акти періоду Гетьманщини («Березневі статті» тощо) – конституційні акти, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. У цьому документі задекларовано основні засади розбудови демократичної держави.
У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».
Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Першу радянську Конституцію України прийняли у березні 1919 року, яка була калькою Конституції Російської Федерації. Світле майбутнє мала уособлювати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими радянськими республіками задля «спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції».
Поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської «демократії», у Кремлі відреагували на подію «величезного історичного значення» – побудову соціалізму в СРСР. У 1936 році постала нова, так звана «сталінська», Конституція СРСР.
Після розвінчання культу особи Сталіна партійні керманичі спочатку в СРСР (жовтень 1977-го), а згодом і в Україні створили новий рецепт власного суспільного ідеалу, оформлений у конституції Української РСР 20 квітня 1978 року. Апофеозом «радянської демократії» стала шоста стаття Конституції, яка закріплювала монополію компартії.
Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.
Новітній конституційний процес в Україні нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Процеси творення національного законодавства активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання прийняття Основного закону.
Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. 1992-го року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію. Черговою віхою стало 8 червня 1995-го – день підписання Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період прийняття нової Конституції України.
Напередодні ухвалення Конституції, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям цього документа. Президент призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України прийняла постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без перерви.
О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го країна отримала Конституцію – першу Конституцію незалежної України. У ній було закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті