back

В Україні вперше на державному рівні відзначають 75-ті роковини початку депортації українців із території сучасної Польщі у 1944–1951 роках

09-09-2019 | 10:10

75 років тому розпочалася депортація українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини. Внаслідок переселень і депортацій у 1944–1952 роках рідних домівок було позбавлено близько 750 тисяч українців. У 1944–1946 роках із західних областей УРСР переселили до Польщі майже 790 тисяч поляків та євреїв.

Як це було

Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. Це питання розглядалося на Тегеранській конференції керівників трьох союзних держав у 1943 році. Її учасники дійшли згоди, що кордон між СРСР і Польщею пролягатиме по “лінії Керзона”, тобто як це було на вересень 1939 року.

Тож постало питання «переміщення населення», щоб після зміни кордонів українці опинилися в УРСР, а поляки – в Польщі.

9 вересня 1944 року представниками УРСР і Польської Народної Республіки підписано Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Схожі угоди було укладено з урядом Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки та з урядом Литовської Радянської Соціалістичної Республіки. Вони також передбачали «обмін населенням» – поляків та білорусів і литовців. Повні тексти документів були засекречені і не оприлюднювалися ні під час, ні після акції. Влада публікувала в пресі лише невеликі оголошення із загальним описом угоди.

Понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР у 1944–1946 роках. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Депортація українців із Польщі в 1944–1946 роках охопила землі Лемківщини, Надсяння, Південного Підляшшя та Холмщини. Територія розташування вивезених в УРСР охопила 17 областей. Зрештою найбільше депортованих оселилось в Тернопільській області, звідки виїхало найбільше поляків та євреїв.

Попри заяви, буцімто переїзд здійснюватиметься добровільно, комуністичні режими СРСР та Польської Народної Республіки масово використовували репресивні методи. Виселення перетворилося на примусову депортацію, яку проводили силами управлінців та місцевих польських селян, Війська Польського та підрозділів НКВД. Організатори та виконавці використовували різні методи впливу – від вмовлянь і психологічного тиску (через пропагандистську агітацію, шантаж, залякування) до залучення війська.

Керівництвом комуністичних режимів виселення і депортації розглядались як спосіб вирішення «українського питання» у Польщі. Продовженням депортації українців стала акція «Вісла», проведена у 1947 році польським комуністичним режимом. У ході акції близько 150 тисяч українців депортували на північні та північно-західні території Польщі. Вигнанці втратили більшість майна, особливо нерухомого, адже в Українській РСР держава відшкодовувала лише втрачене житло і зерно.

З метою «радянського перевиховання» серед депортованих проводили масово-політичну роботу. Невдоволених комуністичним ладом арештовували та судили як «націоналістичний елемент».

Між переселенцями та місцевим населенням складалися нелегкі взаємовідносини. Прибулі до південних і центрально-східних областей зіштовхнулись із мовним бар’єром, радянським світоглядом, зокрема в контексті власності «приватне–колективне». У західних областях розбрат виникав через отримання польських будинків і землі. Однак у цьому регіоні депортовані розмістилися більш компактно, ніж у південно-східних.

Загалом примусове переселення призвело до руйнування історичних, матеріальних, моральних та культурних цінностей Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя і поставило під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті