15 березня 2019 року виповнюється 80 років від дати проголошення незалежності Карпатської України. Боротьба карпатських січовиків проти угорської агресії була першим випадком збройного опору гітлерівським планам з перекроювання кордонів у Європі напередодні Другої світової війни.

У 1918 році після розпаду Австро-Угорщини українці Закарпаття заявили про прагнення увійти до складу України. У листопаді постала Гуцульська республіка. 21 січня 1919 року в Хусті на Всенародному з’їзді ухвалено рішення про приєднання краю до соборної України. В Акті злуки УНР і ЗУНР зафіксовано входження Закарпаття до Української Народної Республіки.

Після Української революції у Закарпатті розвивався український національний  рух. У 1930-х роках велику роль у збереженні української ідентичності відіграли культурні та спортивні товариства, зокрема, “Просвіта”, “Пласт”, “Січ”. Тоді ж тут розпочала діяльність Організація Українських Націоналістів. Українські організації заклали фундамент для Карпатської України.

Наприкінці 1930-х років Закарпаття було єдиним регіоном, де українське населення вибороло право проводити власну внутрішню та зовнішню політику. В умовах, коли Чехословаччина в 1938 році передала частину території Німеччині й Угорщині, закарпатські українці домоглися створення національної автономії. Підкарпатська Русь розпочала державне будівництво. Вибори до крайового Сойму засвідчили масову підтримку населенням проурядової партії – Українського національного об’єднання.

Польща й Угорщина напередодні Другої світової війни розпочали втілення політики щодо встановлення спільного кордону за рахунок Чехословаччини. Автономна Карпатська Україна становила для них перепону. Тож вдалися до прихованої агресії, яка вписується в сучасний концепт гібридної війни: через пропаганду закликали населення приєднуватися до Угорщини, задіювали економічну та транспортну блокаду, дипломатичний тиск, здійснювали терористичні акти.

До розбудови Карпатської України долучилися й українці з Галичини, Буковини, Волині, Наддніпрянської України, Слобожанщини. На Закарпатті зустрілися учасники Визвольних змагань 1917–1921 років, представники місцевої еліти та молодого покоління борців за незалежність. Тому, незважаючи на перебування українців Закарпаття в складі іншої держави, її асимілятивну політику, вони зберегли ідентичність і прагнення до соборної України.

Саме в Хусті 22 січня 1939 року вперше було офіційно відзначено 20-річчя проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР. Таким чином закарпатці продемонстрували світові загальноукраїнські устремління.

15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехо-Словаччини (Німеччина захопила решту Чехії, а Словаччина проголосила незалежність) та збройної агресії з боку Угорщини, Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Августина Волошина обрано президентом.

Відчайдушна боротьба Карпатської України з угорськими окупантами – безпрецедентний приклад опору в ході територіальних змін у центрально-східній Європі напередодні Другої світової війни. Українці Закарпаття першими у міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист свободи та незалежності проти союзників Німеччини.     

Попри те, що 18 березня 1939-го вся Карпатська Україна була окупована угорськими військами, партизанська боротьба січовиків тривала до вересня.  Це стало продовженням опору збройній агресії.

Десятиліттями правда про події в Карпатській Україні була під забороною. Угорська, а пізніше радянська влади доклали чимало зусиль, аби стерти з пам’яті українців ті події, затаврувати борців за волю. Крига скресла з розпадом СРСР. Сьогодні Україна пам’ятає про Карпатську Україну та на державному рівні відзначає 80-річчя від дня проголошення її незалежності.  

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У міжвоєнний період українці були позбавлені власної державності. Роз’єднаність наших земель між чотирма державами робила Україну вразливою до зовнішньої агресії, а народ – до асиміляцій, поневолення, репресій.

В Європі напередодні Другої світової війни ситуація стрімко загострювалася. В березні 1938 року Німеччина поглинула Австрію. Зовнішньополітична загроза нависла над Чехословаччиною. Гітлер висунув вимогу передати Судетську область, на території якої мешкало близько 3,5 мільйонів німців. Великобританія і Франція, сподіваючись відтермінувати початок війни, використовували тактику “замирення агресора”, йшли на територіальні поступки.  

29 вересня 1938 року відбулася Мюнхенська конференція. За її наслідками укладено угоду про передачу Судетської області від Чехословаччини до Німеччини. Угорщина та Польща під цим впливом також висунули до Праги територіальні претензії.

Заради збереження держави в умовах територіальних претензій з боку Німеччини, Угорщини і Польщі чехословацька влада пішла на поступки словакам і карпатським українцям. 11 жовтня 1938 року на вимогу політичних сил Підкарпатської Русі Прага призначила перший автономний уряд краю (очолив Андрій Бродій), який проіснував лише 15 днів. Через звинувачення в підготовці приєднання Підкарпатської Русі до Угорщини Бродія арештували і призначили нового прем’єр-міністра – Августина Волошина.

24 жовтня угорський уряд за підтримки фашистської Італії висунув вимогу про міжнародний арбітраж для вирішення справи угорської меншини в Чехословаччині. 2 листопада відбувся перший Віденський арбітраж. За його рішенням Чехо-Словаччина змушена була передати Угорщині південні округи автономних Словаччини та Підкарпатської Русі. Закарпаття втратило понад 12% території із 97 населеними пунктами, зокрема найбільші міста: Ужгород, Мукачеве, Берегове, де мешкало понад 33 тисячі українців.

За таких обставин, коли Чехо-Словаччина передала Судетську область Німеччині (за Мюнхенською угодою) і частину території – Угорщині (за Віденським арбітражем), ситуацією скористалися словаки та закарпатські українці. Вони домоглися створення національних автономій. Уряд Карпатської України переїхав із Ужгорода до Хуста, де розпочав державне будівництво.

За час урядування Августина Волошина ухвалено важливі рішення: 25 листопада – про запровадження на території краю української мови, наприкінці грудня – про розпуск земського уряду в Хусті, офіційну назву “Карпатська Україна” поряд із “Підкарпатська Русь”.

Для захисту Карпатської України 9 листопада 1938 року в Хусті засновано парамілітарну структуру “Організація народної оборони Карпатська Січ”, відому також як ОНОКС. Очолив її Дмитро Климпуш. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю. Керівним органом ОНОКС стала Головна команда. Окремо діяв військовий штаб. Його ядро склали члени ОУН із Галичини. Соціальною базою для її розбудови стали осередки «Пласту», «Січі» та «Просвіти». В ОНОКС вступали вчителі, лікарі, службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці і з Галичини, Волині, Буковини та Наддніпрянщини. Це надавало їй загальноукраїнського характеру. У лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі досягла 15 тисяч осіб.

12 лютого 1939 року відбулися вибори до крайового Сойму.  Переконливу підтримку – 92,4 % – отримала проурядова партія Українське національне об’єднання (УНО). Її центральний провід очолив Федір Ревай. Ті вибори стали найважливішим етапом у становленні автономії Карпатської України й закріпленні її державно-правового статусу в складі федеративної Чехо-Словацької республіки.

Тим часом Адольф Гітлер спланував остаточно ліквідувати Чехо-Словаччину. Тож 12 березня 1939-го Будапешт отримав «мовчазну згоду» на окупацію Карпатської України.

Вранці 14 березня угорські війська за підтримки нерегулярних сил без оголошення війни розпочали наступ на Хуст. Угорське командування планувало якнайшвидше захопити місто й арештувати українських урядовців, щоб не допустити відкриття Сойму Карпатської України.

Того ж дня, 14 березня, парламент у Братиславі проголосив незалежність Словаччини під протекторатом Рейху. З огляду на це, ввечері Августин Волошин проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Водночас було призначено склад нового уряду: прем’єр-міністром став Августин Волошин, закордонні справи очолив Юліан Ревай, внутрішні справи – Юрій Перевузник, господарство – Степан Клочурак, фінанси й комунікації – Юлій Бращайко, здоров’я і соціальна опіка – Микола Долинай.  

15 березня Гітлер поглинув решту чеських земель. Їх перетворено на Протекторат Богемії та Моравії. Фактично Чехо-Словаччина розпалася. Зв’язок між Карпатською Україною та Прагою ускладнився.

За таких умов 15 березня в Хусті по обіді відкрилося засідання Сойму Карпатської України, де таємним голосуванням обрали президента новоствореної української держави –  Августина Волошина – й офіційно проголосили незалежність краю. Ухвалили два конституційні закони, що визначали форму державного правління.

У цей час тривали бої, найбільш кровопролитні на Севлюсько-Хустському відтинку. Їх кульмінацією став бій на Красному полі поблизу Хуста 16 березня 1939-го. Героїчна й самовіддана оборона Севлюша, що за 25 кілометрів від Хуста, та його околиць дала змогу провести історичну сесію сойму Карпатської України, де було проголошено її незалежність. 16 березня о 16-й годині до Хуста увійшли угорські підрозділи. Головні сили січовиків відступили на схід, до румунського кордону.

Після окупації Карпатської України Августин Волошин із представниками свого уряду змушений був залишити Хуст і 16 березня 1939 року перейшов кордон Румунії. Відвідавши Югославію, Австрію, Німеччину, він залишився у Празі (Чехія).

18 березня угорські війська повністю зайняли територію Карпатської України. На всіх перевалах вони дійшли до польського кордону.

Загалом під час березневої кампанії збройні сили Карпатської України провели близько 20 боїв. За оцінкою сучасників, втрати у них становили від 1 до 1,5 тисячі осіб убитими та пропалими безвісти. Щодо угорської сторони, то за офіційною статистикою Будапешта, угорська армія в ході бойових дій у Карпатській Україні втратила 72 вбитих, 164 поранених, 3 пропалих безвісти і 2 полонених. Однак є підстави вважати, що цифри втрат з боку Угорщини були свідомо применшені, щоб приховати масштаби збройного опору. За чеськими та українськими даними, втрати угорської армії становили близько 200 вбитих і кілька сотень поранених.

Щойно захопивши Карпатську Україну, окупаційна влада запровадила на Закарпатті воєнний стан і утворила військову адміністрацію. Каральні органи взялися за “очищення” краю від “небажаних елементів”. Найжорстокішого переслідування зазнали січовики та національно свідома інтелігенція, а також колишні державні діячі Карпатської України.

Український інститут національної пам’яті