back

5 вересня – 100-і роковини декрету про «червоний терор»

05-09-2018 | 09:49

1918 рік, 5 вересня – радянський уряд прийняв декрет про «червоний терор», який проголошував боротьбу з контрреволюцією, спекуляцією та іншими злочинами шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів».

Власне, терор та насильство більшовики на чолі з Володимиром Леніним застосовували з перших днів захоплення влади. Вже 7 грудня 1917 року була створена ЧК (Всеросійська надзвичайна комісія) на чолі з Феліксом Дзержинським. Тепер же розправи набули небаченої масовості й стали одним із головних напрямків державної політики.

У журналі «Червоний терор» 1 листопада 1918-го один із головних організаторів «червоного терору» чекіст Мартин Лаціс відверто і цинічно коментував урядовий декрет: «Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачений діяв ділом або словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому поставити, – до якого класу він належить, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання й повинні визначити долю обвинуваченого. У цьому – зміст і сутність червоного терору».

А Ленін засуджував «м’якотілість» репресивних органів і закликав «заохочувати енергію й масовидність терору проти контрреволюціонерів». 13 червня 1918 року було прийнято декрет про відновлення смертної кари (її показово відмінили відразу після Жовтневого перевороту).

Власне, офіційно про початок «червоного терору» оголосив ще 2 вересня Яків Свердлов, і тоді ж була видана відповідна постанова Ради народних комісарів. Наступного дня нарком внутрішніх справ Григорій Петровський (той самий, якого пізніше називатимуть українським старостою) у своєму розпорядженні бідкатиметься, що розстріли відбуваються недостатньо масово.

Показово, що коли в 1921-му радянська влада проголосила НЕП (Нова економічна політика), Ленін наголошував: «Найбільша помилка думати, що НЕП поклав кінець терору. Ми ще повернемося до терору й до терору економічного».

«Червоний терор» забрав величезну кількість життів, які майже неможливо обрахувати. Фахівці оцінюють кількість жертв терору тільки органів ЧК до 50 тисяч. А Особлива комісія генерала Антона Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів за 1918-1919 роки оцінює кількість загиблих в 1,7 мільйона осіб.

«Червоний терор» не оминув і територію Чернігівщини. Однією з перших його жертв, ще на початку 1918-го, до прийняття декрету, став гімназист і член «Просвіти» Микола Лебедь: 30 січня його затримали московські червоногвардійці Порадіна, які захопили Чернігів незадовго перед тим, катували і залишили на вулиці з простреленою головою.

Ситуація істотно погіршилася після другого пришестя більшовиків наприкінці 1918-го. Так, Богунський полк під командуванням Миколи Щорса після захоплення Городні розстріляв кількох українських військових, які боронили місто, та священика Івана Самойловича. За останнього намагався вступитися його син, якого розстріляли разом із батьком. А всього в перші дні січня 1919-го щорсівці розстріляли в Городні близько 80 чоловік.

Захопивши 10 січня 1919 року містечко Седнів, усе ті ж бійці Миколи Щорса порубали шашками кількох поранених українських вояків, які після бою сховалися в старій клуні. Ще близько десяти українців було порубано та затоптано кіньми перед клубом.

У щойно створеній після захоплення губернського центру ЧК негайно прийняли рішення про розстріл 17 осіб. Розстріли продовжувалися і надалі, а особливого розмаху набули влітку 1919-го, під час наступу армії генерала Денікіна. Чернігівський губернський виконавчий комітет 30 червня створив Комісію по проведенню «червоного терору» проти поміщиків, буржуазії та куркулів. Представників «буржуазії» саджали в тюрми як заручників, мобілізували на примусові роботи, направляли в щойно створені концтабори.

Широкого розголосу набув розстріл у Чернігові в липні 1919 року 13 заручників, серед яких були відомі громадські діячі Олексій Бакуринський (разом із сином), Дунін-Борковський, Шрамченко.

У жовтні Городянський повітовий надзвичайний революційний трибунал виніс 23 смертних вироків у справах, які в більшості не містили конкретних звинувачень. Жертвами стали колишні службовці гетьманської варти, царські офіцери та інші подібні люди.

Восени 1919 року Чернігів на цілий місяць захопили білогвардійські війська Денікіна. Після повернення більшовиків розпочалося справжнє «полювання на відьом». Людей заарештовували за будь-яку підозру в симпатіях до денікінців. А начальник губернського ЧК бідкався, що немає кого переслідувати, попадається лише «дріб’язок» (решта втекли з міста разом із денікінськими загонами), тож розстріляно чи направлено до концтаборів «лише» кілька чоловік.

Масовий характер «червоного терору» зберігався і в подальшому. Дослідниця Тамара Демченко в метричних книгах Чернігівського міського органу реєстрації актів цивільного стану виявила записи про 384 осіб, розстріляних у 1920-1922 роках.

Одна з найсумніших особливостей «червоного терору» – неймовірні тортури, яких зазнавали жертви насильства.

У наш час справу червоних катів на окупованій території України продовжує російський агресор спільно з колабораціоністами – терористами з так званих «ЛНР» та «ДНР», що, як і їх попередники, нещадно катують полонених та ув’язнених, порушуючи всі можливі норми міжнародного права та моралі.

 

Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті