back

Чернігівська губернія: створена царями, ліквідована більшовиками

20-10-2017 | 08:14

Вперше поділ Московської держави на губернії відбувся за указом Петра І у 1708 році: встановлювалося вісім губерній, дві з яких — Київська і Азовська – займали частину території України. 1775 року за «Установлением о губернии», яке поширювалося на українські землі з 1781 року, Російську імперію було поділено на сорок одну губернію.

Губернії Катерини ІІ — це області, котрі створювались без врахування географічних та історичних особливостей. За основу було взято статистичний підхід — кількість населення.

Таким чином, історія Чернігівської губернії веде початок з 16 вересня 1781 року. При введенні губернського та повітового устрою на Чернігово-Сіверщині зовсім не брався до уваги попередній полковий та сотенний поділ, руйнувалась адміністративна єдність. Але такий поділ, як зазначалось вище, був загалом характерний для даної губернської реформи.

З 1796 року територія Лівобережної України отримала назву Малоросійської губернії.

Але 27 лютого 1802 року відбувся поділ Малоросійської губернії на дві менші за територією адміністративні одиниці — Полтавську та Чернігівську губернії.

До складу Чернігівської губернії увійшло 12 повітів: Борзнянський, Глухівський, Городнянський, Козелецький, Конотопський, Мглинський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Новоміський, Сосницький, Стародубський та Чернігівський.

Згідно з указом від 27 березня 1803 року «О новом разделении Малороссийской губернии на поветы» у Чернігівській губернії повітовими містами стали також Остер, Кролевець та Сураж. Таким чином, кількість повітів зросла до 15.

У 1809 році Новоміський повіт було перейменовано на Новозибківський. Наступні ж 100 років майже не внесли змін до адміністративного поділу. 15 повітів Чернігівської губернії поділялися на 187 волостей. Цей адміністративний поділ проіснував без змін до 1919 року.

Згідно статистичного видання 1866 року Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ станом на 1859 рік Чернігівська губернія за площею займала 24 місце серед губерній європейської Росії — 47 405 квадратних верст. При чому, у названому виданні подається розбивка площі губернії за повітами – найбільший повіт Остерський — 3, 963 квадратних верст.

Згідно цього ж видання населення губернії складало 1 мільйон 461 тисяча 500 осіб, з них — 709 тисяч 268 чоловічої статі і 752 тисячі 232 жіночої статі.

Населених пунктів у губернії було 3 673. Найбільша кількість населення проживала у Новозибківському повіті, потім — Стародубський, Суражський, Сосницький і Ніжинський. Найменшим за населенням був Остерський повіт, при тому, що мав найбільшу серед повітів площу.

У виданні також наводиться інформація щодо розподілу населених пунктів губернії за щільністю населення — найбільш щільно заселений у 1859 році був Конотопський повіт.

А вже згідно останнього перепису населення Російської імперії 1897 року чисельність населення Чернігівської губернії становила 2 297 854 особи.

Етнічний склад населення мав наступний вигляд:

Малоруси — 1 526 072 (66,4%)

Великоруси — 495 963 (21,6%)

Білоруси — 151 465 (6,6%)

Євреї — 113 787 (5%)

Німці — 5 306 (0,2%)

Цигани — 739 (0,03%)

Інші — 4522 (2%)

Всього — 2 297 854

У всіх повітах, за винятком чотирьох північних, переважали малороси (85-96%). У Суразькому повіті більшість (69,4%) мали білоруси. У Мглинському, Стародубському, Новозибківському — великороси (78,2%, 92,9% та 94,2% відповідно). Близько половини євреїв жили у містах. Найбільша частка їх була у Суражі (59,9%), Стародубі (39,6%), Мглині (35%), Новгороді-Сіверському (32%), Чернігові (31,7%), Козельці (31,7%). Німці проживали переважно у сільській місцевості Борзнянського повіту — 4379 (або 3% його населення).

Абсолютну більшість населення Чернігівської губернії складали селянські стани — козаки, державні селяни та колишні панські селяни.

У 1862 році «малоросійські козаки» становили 33% від усіх жителів Чернігівської губернії. Характерною особливістю козацького населення було те, що кількість жінок перевищувала кількість чоловіків — 51,8% і 48,2% відповідно. На 100 чоловіків було в середньому 103 жінки. Пояснення даному факту пов’язане з відходом значної кількості чоловічого населення на заробітки в інші губернії внаслідок малоземелля і неприбутковості господарства.

Загалом, Чернігівська губернія у своїх адміністративних кордонах проіснувала до 1919 року. Цього року 4 північні повіти Чернігівської губернії (Мглинський, Новозибківський, Стародубський та Суразький) відійшли до Гомельської губернії (з 1926 року — до Брянської губернії РРФСР).

1925 року Україні було повернуто у повному складі Семенівську волость та 2 села (Карповичі та Тимоновичі) Новоропської волості Новозибківського повіту.

Того ж, 1925 року, Чернігівську губернію ліквідовано, а її територія ввійшла до складу Глухівської, Конотопської, Ніжинської та Чернігівської округ УСРР.

 

 

За матеріалами історичних видань