У 1635 році на території Чернігово-Сіверщини, що входила до складу Речі Посполитої, остаточно сформувалося воєводство, яке поділялося на два повіти: Чернігівський і Новгород-Сіверський.

В процесі творення Чернігівського воєводства перемогла українська модель — з відмінним правом, руською діловодною мовою. Для Варшави це не являло якоїсь суттєвої небезпеки: країна, збудована на принципах федералізму і регіоналізму, не вбачала в регіональних особливостях свого ворога.

У 1648 році спалахнула війна Богдана Хмельницького проти Польщі, головною причиною якої став соціальний конфлікт між українським козацтвом і польською владою.

Військові дії швидко досягли Чернігова. У серпні 1648 року місто перейшло під козацьку владу, а в подальшому стало центром козацького полку, який займав територію північної частини сучасної Чернігівської області. Точна дата його створення невідома. Проте, влітку 1649 року він уже існував. Імовірно, що спочатку виникла Чернігівська сотня, яка потім увійшла до складу новоутвореного полку. До речі, в Гетьманщині поділ на полки і сотні став основою не тільки військового, а й адміністративно-територіального устрою: воєводства польських часів замінили територіальні полки.

На південь від Чернігівського полку існували Київський, Ніжинський та Прилуцький полки, північніше — Стародубський. На території сучасної Чернігівської області були центри чотирьох полків. Крім Чернігова, Прилук і Ніжина, центром полку (Київського) був Козелець.

Спочатку в Чернігівському полку було 7 сотень, та з часом їхня чисельність зросла до 16. Чернігівська полкова сотня включала в себе козаків, які проживали не тільки в місті, а й у довколишніх селах та хуторах — Лукашівці, Количівці, Янівці (Іванівці), Котах, Полуботках, Масанах, слободах Бобровиці, Лісковиці та ін. Ці поселення не були чисто козацькими, оскільки в них проживали і селяни. Безпосередньо під Черніговом були також Білоуська, Киселівська, Роїська сотні. Чисельність козаків у кожній сотні неоднакова — від 100 до 400 чоловік.

Перші козацькі керівники на Сіверщині — Мартин Небаба (полковник) і Стефан Пободайло (старший сотник чернігівський, після загибелі Мартина Небаби — полковник). Обидва вони були активними учасниками збройної боротьби початку Хмельниччини.

Чернігівський полк займався обороною північного кордону козацької України (проти білорусько-литовської шляхти, яка підтримувала Польщу). Прикордонна боротьба на півночі велася з перемінним успіхом. Крім того, почалися міжусобиці козацьких гетьманів, якими скористалися татари для грабунку України. Восени 1662 року один з татарських загонів несподіваним рейдом прорвався до Чернігова. Татари не наважилися штурмувати міські мури, але спустошили околиці, у тому числі Іллінський монастир.

У 1663 році Чернігівський полк очолив Дем’ян Многогрішний. Незабаром він став тимчасовим «сіверським гетьманом», а потім і гетьманом Лівобережної України. Розпочалася швидка зміна чернігівських полковників: Іван Лисенко, Василь Многогрішний, Іван Самойлович. Останнього у 1672 році обрали новим гетьманом України, а його наступником став Василь Дунін-Борковський (походив із давнього шляхетського роду). Він відновив міські укріплення, відбудував чернігівські собори і Єлецький монастир.

У 1687 році гетьманом став Іван Мазепа. Початок його гетьманування припав на продовження активної збройної боротьби на півдні. Мазепа призначив на вакантну посаду чернігівського полковника Якова Лизогуба. Він став родоначальником чернігівської гілки роду Лизогубів, який дав Україні чимало відомих постатей як козацької доби, так і наступних періодів історії України.

У 1705 році чернігівським полковником став корінний чернігівець Павло Полуботок. У 1708 році він не підтримав переходу Івана Мазепи на бік шведського короля і залишився вірним царю Петру І. Був одним з головних претендентів на посаду гетьмана, проте булава дісталася непримітному і тому безпечному для царя Івану Скоропадському.

У 1722 році після закінчення Північної війни Петро І вирішив здійснити свої давні наміри щодо знищення автономії козацької України. Було створено Малоросійську колегію — спеціальний орган російської влади для Гетьманщини, який мав контролювати гетьмана, полковників і всі структури влади України. Дізнавшись про це рішення, гетьман Скоропадський важко захворів і перед смертю призначив Полуботка наказним гетьманом України. Російський цар надіслав для нагляду за Полуботком президента новоутвореної Малоросійської колегії. Російська влада продовжувала посилювати свій тиск. Наприкінці 1722 року з Петербурга надійшов наказ про призначення в Чернігів, Переяслав і Стародуб військових комендантів. Оскільки українська старшина не мала сил для відкритого виступу, вирішили піти шляхом мирного протесту і переговорів з царем. Полуботок поїхав до Петербургу, аби добитися ліквідації незаконної Малоросійської колегії, виборів нового гетьмана та збереження прав і вольностей українського народу. Там його заарештували. 18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у Петропавлівській фортеці.

Малоросійська колегія, яка замінила уряд гетьмана, відзначалася здирництвом і порушенням місцевих традицій. Разом з тим, незалежно від особистих якостей кожного з наступних полковників, їхнє основне завдання полягало в організації служби Чернігівського полку. Під час війн козацька служба була фактично безперервною і тому вкрай виснажливою.

Останніми чернігівськими козацькими полковниками були Іван Божич та Петро Милорадович.

У 1781 році полковий устрій України остаточно ліквідовано. Замість територіальних козацьких полків утворені намісництва. У військовій сфері Чернігівський козацький полк реорганізовано у звичайний регулярний карабінерний полк російської армії. Аби пом’якшити незадоволення козаків, старшині надавалися дворянські права.

Загалом, козацький адміністративно-територіальний устрій України-Гетьманщини проіснував майже півтори сотні років і відображав національні особливості життя українців.

 

 Будинок Чернігівської полкової канцелярії кінця XVII століття 

 

За матеріалами історичних видань