02-02-2017 | 17:24
«Валерій Куліч: «Я не соромлюся бути прикладом успішності» – розлоге інтерв’ю під таким заголовком вийшло друком у чернігівському всеукраїнському тижневику «Гарт» у четвер 2 лютого. З дозволу редакції пропонуємо вашій увазі його фрагмент.
... – Валерію Петровичу, остання значима подія, яка у всіх на устах, – візит прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Якими є його результати і чим це нам загрожує?
– Та нічим це не загрожує. Навпаки, дозволить більш швидко вирішувати наші нагальні проблеми. Візит планувався вже давно, тільки-но Володимира Гройсмана призначили на посаду прем’єр-міністра. Буквально одразу ж у нас відбулася зустріч, ми обговорили нашу «традиційну» болючу проблему щодо браку субвенцій для освітянської та медичної галузей, і Володимир Борисович пообіцяв приїхати. Цей візит широко висвітлювався у засобах масової інформації, тому не буду повторюватися. Можу тільки додати, що крім освітянських справ, проблематики з утриманням тих же професійно-технічних навчальних закладів, наприклад, ми торкнулися й інших питань. Скажімо, будівництва доріг на цей рік. Ще одна значна проблема на сьогодні – недосконалість «віртуального» компенсування державою теплоенергетикам пільг і субсидій для населення. Все це ми всебічно обговорили, сподіваюся, тепер проблеми Чернігівської області стали для уряду більш зрозумілими.
– Пам’ятається, прем’єр колись пообіцяв Вам надавати субвенції з врахуванням коефіцієнту щільності населення – 2,03. Виконав обіцянку?
– Так, прем’єр виконав свою обіцянку і цього року область вперше отримала субвенцію саме за такою схемою. Хоча й це нас не влаштовує повністю, бо прораховується нестача коштів на кінець року. Але частково ми врегулювали цю ситуацію.
– Ще одне нагальне питання – децентралізація, створення ОТГ – об’єднаних територіальних громад. Тут є чим похвалитися?
– Процес об’єднання громад триває. Думаю, до осені цього року більшість з них буде створено. На сьогодні ми маємо 16 ОТГ, а щодо того, скільки їх буде... Ну, є такий термін – «добровільно». Все залежить від бажання самих людей. Найбільш складна ситуація зараз з багатолюдними населеними пунктами навколо міст обласного значення – Чернігова, Ніжина й Прилук. Загалом ми розраховуємо на створення 60-65 об’єднаних громад, хоча за перспективним планом, прийнятим обласною радою, їх має бути 81. Але це «живий процес», тому постійно доводиться вносити якісь корективи. Сновщина, скажімо, об’єдналася в межах району, Куликівщина, за виключенням однієї селищної ради, збирається об’єднуватися за такою ж схемою.
Зрозуміло, що адміністративно-територіальний устрій, який передбачає 22 райони, сьогодні вже не відповідає реаліям. 1991 року в області проживало 1 мільйон 600 тисяч людей, а нині – 1 мільйон 40 тисяч. Відповідно, є невеликі райони, де чисельність населення складає 10-12 тисяч всього-на-всього. А там є і районні адміністрації, і районні ради, органи управління всілякі. Тому після об’єднання ми маємо отримати з 22 районів приблизно 5 повітів. Цього досить.
Особисто я наполягаю на тому, щоб громади складалися в більшості своїй на базі діючих районів, де є відповідна інфраструктура. Бо одне діло – створити громаду, а інше – що з нею робити. Громада має повноваження міста обласного значення, виконком, депутатський корпус. Вона генерує проекти, має прямі бюджетні відносини з державним казначейством. Наскільки можна підібрати фахівців для такої роботи, якщо громада маленька? Сьогодні навіть в районах, в райдержадміністраціях, є проблеми з кадровим потенціалом. А громада має повноцінно надавати весь перелік послуг, які, наприклад, Чернігів надає населенню Чернігова, а Сновськ – населенню Сновська. Подрібнитися легко, та чи багато таких, хто зможе почати з нуля, щоб стати центром надання послуг, утримувати ті ж самі заклади культури, освіти, спорту?
– А також медичні заклади... Це правда, що з огляду на новий адміністративно-територіальний устрій, планується створення госпітальних округів і закриття районних лікарень?
– Ото тільки не треба казати «закриття»! Я весь час пояснюю: ми маємо чітко розуміти, які районні лікарні які послуги надають. А деякі з них сьогодні обмежуються фактично первинною медичною допомогою. Мов якийсь ФАП. Я нікого не хочу образити, але рівень забезпечення лікарями в середньому по області становить 62 відсотки. В лікарнях немає анестезіологів, інших необхідних фахівців, проте всі хочуть називатися госпітальними центрами. Питання не в назві, а в якості надання медичних послуг. Ми обговорювали цю проблему з самими медиками, бо треба бути фахівцем і розуміти логістику звернень за медичною допомогою.
І в будь якому разі, де б не був госпітальний округ, решта лікарень залишаться там, де вони і є. Повторюю: за-ли-ша-ться! Просто буде чітко визначено, якого рівня медичну допомогу та чи інша ця лікарня надаватиме населенню – в залежності від забезпеченості лікарями і обладнанням. Грубо кажучи, ми більше не фінансуватимемо ті послуги, які лікарнями не надаються з тих чи інших причин. При цьому, весь позитив районних лікарень буде збережено. Коропська районна лікарня, скажімо, має чудовий приклад лапароскопічних операцій, там більш ніж 800 операцій у рік роблять, до них хворі з різних регіонів приїздять. Це треба зберегти! Але це не привід називатися госпітальним округом.
– Лікарів не вистачає, а безробітних не меншає... Що у нас взагалі діється з ринком праці?
– Знаєте, коли я ще займався бізнесом, до мене часто приходили молоді й не дуже люди працевлаштовуватися. Ну я ж хіба проти? Ось вам обсяг роботи і зарплата, попервах близька до мінімальної, йдіть, покажіть, що вмієте. Е ні, кажуть, ми інститути закінчували, за такі гроші «горбатитися» не хочемо. Краще офіціантами у Польщі або на «біржі праці» нахлібниками. Так, це лише один сегмент безробітних, але ж він досить значний. Просто ми соромимося про це говорити вголос. Шановні друзі, в будь якому разі людина має пройти якийсь шлях і довести роботодавцю, що вона заслуговує на гідну зарплату! Вона тому й заробітна, що її треба заробити. Я впевнений, що той, хто хоче працювати, може знайти роботу. Проблема з тими, хто хоче сидіти, нічого не робити і отримувати гроші. Ось таких у нас дуже багато.
– Тобто, Ви підтримуєте прем’єр-міністра, який нещодавно заявив, що принципи роботи Служби зайнятості у країні мають бути докорінно змінені?
– Стовідсотково! Давайте чесно. Візьмемо, наприклад, населенні пункти, розташовані узбіч залізниці Чернігів – Київ. Скільки там людей мають свої господарства, за готівку працюють у столиці охоронниками і водночас стоять в області на обліку «біржі праці»? А потім ходять по підприємствам районів і просять керівників поставити у папірці відмітку, що вони їм «не потрібні». Я ні для кого не відкрию секрет, що більшість. А взяти ті ж самі субсидії. Я багато спілкуюся з людьми і чув не одну історію, що ось сусід оформив субсидію, а живе набагато краще за інших, бо працює і там, і сям, отримує незаконний дохід, з якого не платить податки. Але ж, люди, слухайте, чому ніхто не напише заяву до правоохоронних органів, адже гроші на «утримання» такого сусіда беруться з ваших кишень? На превеликий жаль, я таких випадків не знаю.
– А для тих, хто працює, зокрема бюджетників, є кошти, аби забезпечити їм нову «мінімалку»?</p>
– Кошти, безумовно, є, проте найбільша сьогодні проблема не з бюджетниками, а з малим бізнесом, для якого це підвищення стало ударом. На 1 січня майже 4 тисячі підприємців закрили свої СПД. Та, знову ж таки, ми знаємо, що багато з них підприємницькою діяльністю фактично не займалися. Або це були, скажімо так, «кишенькові» СПД великих підприємств. Звідки такий галас через вимогу платити податки? Адже це абсолютно закономірно. Ніхто ж з підприємців не відмовляється від пенсійного забезпечення, але чому ми маємо утримувати цих людей, якщо вони не платять внески до Пенсійного фонду? Я переконаний, що уряд зробив абсолютно правильний крок. Ми говоримо, що життя має покращуватися, соціальні стандарти підніматися, а як його покращувати, не піднімаючи заробітну плату?
– Так і чую коментарі деяких читачів: «Йому легко таке казати з його 28 мільйонами гривень, за рівнем доходів він ще 2015 року посів перше місце серед губернаторів України»...
– Ці мільйони я заробив ще тоді, коли не був ні народним депутатом України, ні головою Чернігівської облдержадміністрації. Я все життя пропрацював у бізнесі, який, слава Богові, і досі забезпечує людям не одне робоче місце. Тому мені смішно чути якісь перешіптування за спиною. Ось він, мовляв, такий-розтакий, купив собі машину, в той час, як... По-перше, я можу собі дозволити купити машину. І цього не соромлюся, бо своїм прикладом я демонструю, що в нашій країні можна бути успішним, чесно заробляти гроші. А бідність пропагувати я не хочу. Я й АТО допомагаю, хоча ні перед ким про це звітувати не збираюся. Дуже багато є порадників, які знають, як тобі краще витрати свої гроші. У мене відповідь проста: якщо ви у бізнесі зробили щось більше, вклали туди, де це необхідніше, допомогли комусь якнайкраще, – будь ласка, я прислухаюся до вашої поради. Якщо нічого цього немає, а є тільки сверблячка рекомендувати – вибачте, це не до мене.
– Щодо заробляння грошей. Нещодавно Чернігівщина увійшла в трійку найбільш привабливих і відкритих для малого і середнього бізнесу областей України у сфері закупівель, і стала одним з лідерів «ProZorro»-закупівель. На Вашій сторінці у Фейсбуці є таке запитання: «Ця система дійсно економить гроші бюджетної сфери і не має мінусів?» Маєте змогу відповісти на нього через нашу газету.
– Будь яка система має свої мінуси. Головний мінус «ProZorro» – неможливість пояснити, чому, наприклад, купуючи якесь складне програмне забезпечення, ти обираєш «Майкрософт», а не аналогічний продукт «за дві копійки» з тим же функціоналом. Хоча зрозуміло, що за якістю це різні речі. Часто нам жалілися директори дитячих будинків, які хотіли придбати дітям одяг і взуття, що їм нав’язують дешевий, але неякісний китайський товар. Як відмовитися? Втім це процес становлення. В таких випадках ми втручалися і дозволяли купувати такі товари без системи, бо у всьому має бути здоровий глузд. Загалом же система є непоганою і минулого року ми зекономили тільки на обласних закупівлях 103 мільйона гривень. Кількість конкурентних торгів у Чернігівській області склала більш ніж 11 тисяч.
Починалося ж все з того, що минулого року я своїм розпорядженням зобов’язав всіх розпорядників бюджетних коштів в області працювати через «ProZorro» з 1 квітня, хоча офіційно система вводилася у дію з 1 серпня. Але це дало змогу пройти підготовчий етап, навчитися хоча б елементарно складати заявки, і раніше за інших вийти на широкий ринок. І мені приємно, що наші підприємці сьогодні вийшли за межі Чернігівщини і через систему «ProZorro» залучають сюди кошти. Внутрішній патріотизм є в кожній області.
– Звичайно, таке всім приємне, але ж чому Чернігівщина й досі залишається найбіднішою областю України?
– Та не найбіднішою, хто таке каже?! Минулого року Чернігівщина зібрала найбільший в історії врожай – більш ніж 3 мільйона 760 тисяч тонн зерна. Як це не дивно, Чернігівщина посіла п’яте місце в загальному рейтингу з металообробки, машинобудування тощо, хоча у нас немає таких підприємств, як у Дніпрі чи Запоріжжі. Останні два роки потужно розвивається легка промисловість, йдуть іноземні інвестиції. І не тільки в промисловість. Цікавий приклад – приватний інвестор вклав майже 100 мільйонів гривень в будівництво нового стадіону...
– Ви вважаєте, що сьогодні новий стадіон – це нагальна справа?
– А чому б і ні? Я сподіваюся, що цього року чернігівська «Десна» гратиме у прем’єр-лізі, у власників команди дуже амбітні цілі. Спортивних об’єктів багато не буває. До того ж, Чернігівська область дуже серйозно постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, коли значна частина наших ресурсів пішла на будівництво Славутича. І тепер ми мало не єдина область, де немає спортивного комплексу.
– Валерію Петровичу, Вам довелося долучитися і до авіації, і до хліборобства. Не скучаєте за минулим? Не хотіли б що-небудь «скинути з пароплава сучасності»? Ось прокинулися, а його – немає. І таке щастя на душі...
– Ви знаєте, я в житті оптиміст і максималіст. Якщо є щось погане, то поки ми живі, ми маємо можливість його виправити. Все залежить від нас. А за авіацією скучаю завжди. Та на все свій час. Був і такий період у моєму житті, це дуже добре, проте думати треба не про те, що було, а про те, що є і буде.
Олег ЯНОВСЬКИЙ
Прес-служба облдержадміністрації
за матеріалами чернігівського всеукраїнського тижневика «Гарт» (№5 від 2 лютого 2017 року)