Через 30 років після аварії Чорнобильській АЕС майже вдається не нагадувати про те, що вона стала місцем однієї з найбільших техногенних катастроф в історії людства. Простір біля 4-го енергоблоку видається звичайним будівельним майданчиком для масштабної і технологічно складної, але цілком буденної споруди. Розмірено і спокійно працює персонал у формених комбінезонах, неквапно рухається важка техніка. Повсюдно — плакати з техніки безпеки у характерній для західних проектів стилістиці.

Насправді ж пам’ять про трагедію 1986 року і досі живе тут. Погляд весь час чіпляється за хрестоматійний силует «саркофагу» — об’єкту «Укриття» — найсерйозніше нагадування. Трохи далі, за периметром зони будівництва, — меморіал героям, «…тим, хто захистив світ від ядерної біди». А за кілька кілометрів — ще один свідок катастрофи: назавжди покинуте місто Прип’ять.

Втім, пам’ятаючи про минуле, ЧАЕС не живе у ньому. Відомий пересічній людині переважно з кіно- і фотохронік, образ об’єкту «Укриття» викликає тривогу і контрастує з сучасними будівельними роботами. Але видимий і переконливий у своїй масштабності результат цих робіт, навпаки, додає оптимізму та впевненості. Цей результат — новий безпечний конфайнмент, циклопічна Арка, яка виблискує на сонці неіржавною сталлю у 330 метрах на захід від 4-го енергоблоку. Саме вона на щонайменше 100 років має захистити Україну та світ від радіоактивних речовин всередині блоку…

Найшвидший спосіб дістатися з Чернігівщини до ЧАЕС — електричка «Славутич — Семиходи». Інші варіанти — їхати майже 300 кілометрів через Київ або ж, якщо напряму — двічі перетинати білоруський кордон. Електричка, хоч і теж проїздить через білоруську територію, все ж особлива: не зупиняється, не підлягає митному контролю і — безкоштовна. Це — спецрейс, який кілька разів на день обслуговує працівників державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС». Саме ним, за сприяння підприємства, дев’ятеро медійників з Чернігівщини змогли скористатися під час прес-туру 19 квітня.

Десь на півдорозі до ЧАЕС помітні перші ознаки ізоляції та відчуження, які принесла катастрофа 1986 року: іржаві колії та покинута, заросла деревами залізнична платформа, обірвані лінії електропередачі. Пізніше з далини проглядають об’єкти самої станції — недобудовані градирня та будівлі 5-го і 6-го енергоблоків, зведення яких було припинене у 1987 році. Отже, поїзд прибуває до пункту призначення.

Сторонній людині їхати до Семиходів немає сенсу — вийти, оминувши контроль, неможливо. На території ЧАЕС — суворі заходи безпеки. Усі пасажири шикуються, проходячи перевірку. Далі перону прохід дозволено лише за перепустками і паспортами, для гостей — таких як журналісти —  виключно у супроводі працівників станції. Документи охорона перевіряє прискіпливіше, аніж прикордонники у Шенгенській зоні.

Ключовий пункт прес-туру — оглядовий майданчик об’єкту «Укриття». У кімнаті з макетом 4-го енергоблоку і величезним вікном для спостереження за ходом робіт представниця ДСП «Чорнобильська АЕС» Юлія Марусич розповідає про історію станції після 26 квітня 1986 року та поступовий процес її перетворення на екологічно безпечний об’єкт.

Теперішнє «Укриття» як саркофаг було надбудоване над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС одразу після аварії у квітні 1986 року. Працюючи у надзвичайно жорстких радіаційних умовах, з велетенським ризиком для здоров’я та життя, у ситуації нестачі часу, коли технічні рішення приймалися в умовах «тут і зараз», ліквідатори побудували цей об’єкт як бар’єр на шляху потужних радіоактивних викидів. Своє призначення об’єкт «Укриття» виконав, допоміг локалізувати наслідки аварії та запобігти ще більш катастрофічним результатам.

Зараз він приховує під собою 1300 тон паливовмісних матеріалів, величезну кількість радіоактивних відходів та кілька тон дрібнодисперсного радіоактивного пилу.

Наразі всі основні параметри всередині «Укриття» знаходяться під контролем.

— У нас є необхідне обладнання, щоб контролювати основні параметри зосереджених усередині матеріалів: температуру, вологість, потужність нейтронного потоку, потужність експозиційної дози гамма-випромінювання, бета-випромінювання, концентрації аерозолів, — говорить Юлія Марусич. — У випадку, наприклад, збільшення потужності нейтронного потоку — але треба сказати, що за останні 18 років таких сигналів не надходило — є системи, які подають нейтронопоглинаючу речовину у місця, де зосереджені паливовмісні матеріали.

Втім, наявний «саркофаг» не є герметичним і ніколи таким не був. До того ж, строк його експлуатації завершується. У 2004–2008 роках на ЧАЕС було реалізовано великомасштабний проект стабілізації об’єкту «Укриття». Це ліквідувало ризики локального руйнування його конструкцій і подарувало ще 15 безпечних років — до 2023 року.

Черговий етап у перетворенні «Укриття» на екологічно безпечну систему — будівництво нового  безпечного конфайнменту, НБК.

Конфайнмент — величезна арка складної багатошарової та багатофункціональної конструкції. Поруч із 4-м енергоблоком її зводить французький консорціум «Новарка» за допомоги субпідрядників з різних країн світу. Будівництво фінансується за рахунок Чорнобильського фонду «Укриття», розпорядником якого є Європейський банк реконструкції та розвитку. Фонд акумулює кошти міжнародних донорів та українського бюджету.

З міркувань радіаційної безпеки НБК монтується віддалік від енергоблоку. Вже у листопаді поточного 2016 року, по завершенню роботи з обшивки і монтажу, за допомогою спеціальних домкратів по вкритих тефлоном пластинам Арка буде насунута на об’єкт. Ця операція триватиме три дні. Втім, остаточно конфайнмент буде введений в експлуатацію наприкінці 2017 року.

Арка надійно загерметизує та ізолює зруйнований енергоблок і захистить його від потрапляння пологи. Надлишковий тиск, створений всередині її оболонки, не дозволить радіоактивному пилу потрапити в навколишнє середовище. Циркуляція теплого повітря в оболонці створить особливий мікроклімат для убезпечення самої конструкції від корозії.

Конфайнмент стане не лише захисним куполом. Серед обладнання, встановленого всередині — потужні крани, на яких будуть змонтовані оснащені різного роду маніпуляторами комп’ютеризовані мобільні інструментальні платформи. За їхньої допомоги у 2017–2023 роках буде реалізовано новий етап роботи — демонтаж нестабільних конструкцій об’єкту «Укриття».

Як говорить Юлія Марусич, введення в експлуатацію НБК — це не фінал, а відправна точка, адже його мета — створити необхідні безпечні умови, інфраструктуру та час для проведення майбутніх робіт.

Термін експлуатації конфайнменту — щонайменше 100 років. Він має забезпечити часовий проміжок, необхідний для того, аби людство розробило технології безпечної роботи з високоактивними паливовмісними матеріалами, що знаходяться всередині зруйнованого енергоблоку, та переведення їх у контрольований стан.

Наживо Арка вражає своїми розмірами і потужністю. Її ширина — 260 метрів, довжина — 150, висота — 110. Тобто, конфайнмент міг би повністю накрити собою київську «Батьківщину-Мати». Внутрішня і зовнішня обшивки повністю виготовлені з неіржавної сталі, а відстань між ними сягає 12 метрів.

Петро Британ, спеціаліст з координації будівництва групи управління проектом НБК: «Монтаж основних металоконструкцій — на стадії завершення. Обшивка виконана на понад 80%, монтаж основних повітроводів системи вентиляції — на 82% . По системі основних кранів — виконана зворотна збірка, підняті на проектне місце встановлення, зараз завершується монтаж, будуть виконуватися пусконалагоджувальні роботи. Достатньо великий обсяг робіт виконується у локальній зоні зі зведення технологічної будівлі і допоміжних споруд».

Щодня на будівельному майданчику НБК задіяно до 1400 людей.

Найчастіше запитання журналістів до персоналу станції — чи безпечно зараз перебувати на ЧАЕС зокрема та у зоні відчуження взагалі. Відповіді одностайні: для життя зона не придатна, але працювати тут можна спокійно, головне — дотримуватися правил безпеки.

— Якщо усі роботи, які тут виконуються, знаходяться під контролем з точки зору ядерної, радіаційної безпеки і безпеки праці — тоді все буде нормально. 30-кілометрова зона не є і не буде для проживання людей. Тут можна виконувати роботи, працювати з ядерним паливом і відходами, створювати біосферний заповідник, проводити дослідження — для цього зона підходить, — говорить Станіслав Шекстело, працівник ЧАЕС з 26-річним стажем.

Безпеку працівників в умовах іонізаційного випромінення досягають обов’язковим моніторингом радіаційної ситуації у зоні виконання робіт, дозиметричним контролем, застосуванням засобів індивідуального захисту. Робітники підрядних організацій, задіяних на будівництві, до того ж працюють вахтовим методом.

В адміністративній будівлі, де знаходиться оглядовий майданчик об’єкту «Укриття», рівень випромінювання складає близько 2,5 мікрозівертів на годину. Датчик, встановлений надворі, ближче до будмайданчика, під час прес-туру чернігівських журналістів показував 5 мікрозівертів на годину. Це приблизно відповідає радіаційному фону у 500 мікрорентген на годину. У 30 разів більше, аніж середній фон у Києві, та все ж — у безпечних для людини рамках. До речі, про радіаційну ситуацію на ЧАЕС усі охочі можуть дізнатися практично у режимі реального часу через сайт підприємства.

Довідково. Зіверт — одиниця вимірювання так званої еквівалентної дози іонізаційного випромінювання. 1 зіверт приблизно відповідає 100 рентгенам. Однак, на відміну від «звичайної» дози, яка традиційно вимірюється у рентгенах, зіверти вказують не рівень радіації сам по собі, а на його вплив на здоров'я людини. Прийнято розраховувати, що поглинена доза в 1 зіверт (тобто, 1 000 000 мікрозівертів) на 5,5% підвищує ймовірність розвитку онкологічного захворювання. Втім, вплив на здоров'я залежить і від того, протягом якого періоду була отримана доза. Опромінення у 3-6 зівертів, отримане одномоментно, вже є летальним. Що ж таке 5 мікрозівертів на годину? Це — рівень опромінення під час польоту на висоті 12 кілометрів. 5 мікрозівертів також вважаються середньою дозою, яку пацієнти стоматологів отримують після 1 рентгенівського знімку щелепи. А з’ївши один звичайний екологічно чистий банан, людина отримує еквіваленту дозу у 0,01 мікрозіверта — бо у всіх бананах, та й в інших багатих на калій продуктах, наявні і незначні дози природного радіоактивного ізотопу калій-40.

Випромінювання у межах безпечного рівня — трохи більше 2 мікрозівертів — чернігівські журналісти спостерігали і у місті Прип’ять, куди вирушили після туру станцією. Втім, Прип’ять не є абсолютно безпечною — подекуди ще можуть траплятися високоактивні ділянки. До того ж, будівлі тут після 30-річного запустіння поступово починають обвалюватися — тому заходити всередину офіційно забороняється.

Погожої весняної днини місто виглядає зовсім не таким моторошним, як на художніх фоторепортажах. Не здається воно і зовсім пустим, принаймні у квітневі дні, — то тут, то там можна зустріти групи таких самих відвідувачів: туристів, журналістів, кінематографістів.

Прип’ять справляє неоднозначне враження.  Порожні шибки у будинках та «уламки минулого» — побутові речі, які й досі подекуди валяються вулицями чи видніються у приміщеннях, — нагадують і про катастрофу, від якої 30 років тому було змушене тікати населення, і про слабкість людини перед силами природи. Однак рослинність, яка за цей час поглинула ціле місто і цілком привільно тут почувається, наводить на думку, що природна екосистема має надзвичайний потенціал до відновлення. І це, як не дивно, посилює віру у майбутнє зони відчуження як екологічно безпечної.

Чорнобильська атомна електростанція, як відомо, була повністю зупинена 15 грудня 2000 року. Нинішнє ДСП «Чорнобильска АЕС» — підприємство, завдання якого — забезпечити зняття з експлуатації енергоблоків атомних станцій і перетворення об'єкту «Укриття» на екологічно безпечну систему. Повне зняття з експлуатації подібних промислових об’єктів — надзвичайно тривалий процес, який може зайняти десятиріччя.

Однак це не означає, що територія станції залишиться безлюдною. За інформацією ДСП «ЧАЕС», у 2000-х роках тут було створено 5 нових підприємств та дві міжнародні лабораторії. Так, для освоєння ринку послуг на інших об'єктах ядерної галузі на базі ремонтної служби Чорнобильської АЕС створено підприємство «Атомремонтсервіс». На базі управління протиаварійними діями ЧАЕС  — учбово-аварійний центр НАЕК «Енергоатом». На сучасному етапі персонал продовжує напрацьовувати досвід щодо поводження з радіоактивними матеріалами та створює базу ефективних дій з ліквідації радіаційної та ядерної аварії.

Хто знає — можливо саме на підприємствах у зоні відчуження колись і будуть винайдені ті самі довгоочікувані технології роботи із високоактивними матеріалами з 4-го енергоблоку.

Валерій Сорокін, 
Департамент інформаційної діяльності 
та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації