27 жовтня, делегація Чернігівської області на чолі з головою обласної державної адміністрації Володимиром Хоменком взяла участь у Всеукраїнській нараді з питань захисту прав дитини за участю Президента України Віктора Януковича.

Відкриваючи нараду, Глава держави звернувся до присутніх з промовою.

«Дорогі друзі!

Перш за все, хотів би щиро привітати вас на цій нараді, присвяченій надзвичайно актуальним питанням захисту прав дитини.

Діти - це майбутнє будь-якого народу і держави. Молоде покоління визначатиме успіх політичного, економічного, інтелектуального та культурного поступу.

Від спроможності української влади забезпечити гідне дитинство своїм наймолодшим громадянам безпосередньо залежить майбутнє незалежної України, її гідне місце у глобалізованому світі.

Поза сумнівом, захист прав дитини - проблема багатовимірна. Вона охоплює низку різних аспектів.

Це питання якісної освіти, повноцінного сімейного виховання, належного фізичного і духовного розвитку, забезпечення житлом, оздоровлення і ще багато іншого.

За 20 років самостійності Української держави на цих напрямах зроблено чимало.

Однак невирішених проблем ще більше. Пропоную сьогодні розглянути шляхи розв’язання найболючіших з них - суспільно-резонансних проблем.

Закликаю всіх учасників наради відповідально і дуже серйозно поставитися до дискусії. За її підсумками маємо ухвалити змістовні, глибоко продумані, дієві рішення. Адже українське суспільство чекає від влади рішучих, ефективних кроків у реальному забезпеченні прав дитини.

Шановні присутні!

Тепер хотів би поділитися з вами деякими міркуваннями по суті справи.

Переконаний, беззаперечним пріоритетом державної політики є право дитини на освіту.

Незважаючи на певні зрушення у забезпеченні дітей дошкільною освітою, говорити про значні здобутки ще зарано. Адже рівень залучення наших наймолодших громадян до дошкільної освіти загалом по державі не перевищує 56%.

Фактично ми не маємо суттєвих змін й у царині позашкільної освіти. Хоча кількість відповідних навчальних закладів різного спрямування дещо зросла, проте контингент їхніх відвідувачів становить всього близько 37% дітей.

Негайного розв’язання потребує також проблема безперешкодного доступу дітей з особливими потребами до закладів освіти.

У цілому по країні тільки половина навчальних установ є повністю або частково доступними для цієї категорії дітей. Безумовно, це неприпустимо мало. Хочу ще раз наголосити на необхідності співпраці влади з місцевими громадами у вирішенні питань оптимізації мережі загальноосвітніх шкіл.

Батьки повинні мати гарантії, що навчальний процес для їхніх дітей буде поліпшено.

Вкрай гостро стоїть проблема забезпечення права дитини на здоровий розвиток. Я неодноразово наголошував, що охорона материнства та дитинства – невід’ємна складова реформування нашої медицини.

У сучасних умовах, переконаний, успішна реалізація національних проектів будівництва перинатальних центрів та сучасних дитячих лікарень дозволить істотно поліпшити якість медичних послуг для дітей.

Мене як батька надзвичайно турбує стан справ із соціальним захистом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Впродовж останніх двох років кількість дітей, усиновлених громадянами України, постійно зменшується. З екранів телевізорів, сторінок газет і журналів закликають людей взяти дитину-сироту до себе в сім’ю, але інформацію про те, які саме діти очікують на усиновлення, знайти дуже важко.

Шановні друзі!

Потрібно вдосконалювати роботу, долати стереотипи у такій делікатній сфері як усиновлення, краще інформувати громадян, ефективніше залучати до цієї благородної справи засоби масової інформації.

Хочу навести як успішний приклад вдалу реалізацію проектів «Служба розшуку дітей», «Цій дитині потрібна родина», діяльність національного порталу sirotstvy.net.

Ми повинні зробити все, щоб кожна дитина, позбавлена батьківської опіки, незалежно від віку та стану здоров’я, була усиновлена громадянами України та залишилась на Батьківщині.

На моє переконання, потребує перегляду практика соціальної підтримки сім’ї. Йдеться насамперед про сім’ї, котрі виховують дітей-інвалідів, де батьки є інвалідами, або з інших причин потребують особливої державної підтримки.

Ми вже врегулювали питання отримання такими родинами державної грошової допомоги. На черзі - посилення психологічної та педагогічної підтримки цих сімей.

Декілька слів про виховання дітей у прийомних сім’ях та будинках сімейного типу. Для України це відносно нове явище, і державні службовці ще не навчилися належним чином співпрацювати з прийомними родинами, забезпечувати їх якісний соціальний супровід. У цьому питанні нас не можуть задовольнити результати роботи місцевої влади. Протягом останніх двох років в прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу влаштовано майже на чверть менше дітей, ніж в попередні роки.

Вже чотири роки активно обговорюється питання щодо реформування інтернатних закладів. Але практичних результатів поки що надто мало. Численні доручення стосовно поліпшення умов виховання та утримання дітей в інтернатних закладах майже не виконані. Шпальти газет переповнені сповідями дітей про порушення їхніх прав працівниками закладів. Незважаючи на зростання бюджетних видатків на утримання дітей в інтернатах, переважна частина цих коштів спрямовується не на потреби сиріт, а на оплату праці працівників цих закладів.

Настав час запровадити цільове фінансування потреб дітей, а не інтернатів. Маю на увазі розповсюджений у світі принцип фінансування «гроші ходять за дитиною».

Кабінет міністрів України за чотири роки реалізації програми з реформування інтернатів досі не спромігся затвердити положення про заклад нового типу.

Міжнародними організаціями, благодійними фондами, релігійними громадами вже створено такі заклади у Чернівецькій, Кіровоградській, Київській та Черкаській областях. Та, хоч вони й відповідають найвищим стандартам захисту прав дитини, їхня діяльність не врегульована українським законодавством.

Такий стан речей є неприпустимим. Це питання потребує невідкладного вирішення.

Ще одна чутлива проблема - забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Певний час вважалося, що її розв’язання можливо шляхом розбудови мережі соціальних гуртожитків. Проте настав час визнати, що на сьогодні держава не володіє достатніми ресурсами для забезпечення житлом всіх згаданих дітей. До розв’язання цієї болючої проблеми мають долучитися бізнесові кола, громадські і релігійні організації, усе наше суспільство.

Проблемними питаннями є також злочинність серед дітей та діти, що постраждали від злочинів. Незважаючи на переможні реляції відповідальних органів влади, продовжують зростати підліткова злочинність та кількість злочинів, вчинених проти дітей. Замисліться, кожний 15-й злочин в державі вчинено неповнолітнім. Серед засуджених та узятих під варту таких налічується понад 8 тисяч. Для мене це красномовне свідчення слабкої роботи влади з попередження дитячої злочинності. А подекуди ця робота повністю відсутня.

Звертаю увагу на необхідність розширення роз’яснювальної роботи з питань захисту прав дітей, які перебувають у конфлікті із законом.

До першочергових завдань також відношу забезпечення дітей повноцінним оздоровленням.

Попри виконання кількісних показників, якість оздоровчого процесу, м’яко кажучи, викликає дуже багато запитань.

Неприпустимим є невиконання в регіонах доручення Президента України щодо організації цілорічного оздоровлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Надто повільно йде створення на місцях спеціальних оздоровчих закладів за прикладом «Смарагдового міста» на Донеччині.

Ще одна актуальна проблема - рівень підтримки багатодітних сімей. В Україні таких родин нараховується майже 250 тисяч. У них виховуються 850 тисяч дітей. Безперечно, багатодітні сім’ї потребують посиленої державної підтримки. Насамперед це стосується забезпечення житлом, поліпшення соціального захисту, сприяння в отриманні освіти. Члени таких родин, зазвичай, найменш захищені від безробіття.

Законодавство передбачає для багатодітних сімей низку соціальних пільг, значна частина яких на практиці залишаються нереалізованими через надмірну бюрократизацію процедури їх одержання. Необхідно прискіпливо перевірити роботу місцевої влади щодо соціального захисту таких родин та реалізації їх прав на пільги. Якщо потрібні зміни законодавства - будь ласка, готуйте пропозиції. Але якщо багатодітна сім’я не може скористатись законною пільгою через бездіяльність чиновників - ми будемо реагувати в цих випадках жорстко.

Одночасно звертаюсь і до нашого соціально відповідального бізнесу. Держава розраховує на ваше розуміння важливості підтримки багатодітних сімей і реальні кроки в цьому напрямі.

Глибоко переконаний: давно назріло питання реформування центральних і місцевих органів виконавчої влади, що опікуються усиновленням та захистом прав дитини.

Реорганізація Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, у тому числі Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, занадто затягнулася.

Незадовільними є темпи виконання у цій сфері двох Указів Глави Держави щодо адміністративної реформи.

Зволікання з визначенням центрального органу виконавчої влади з питань захисту прав дитини та сімейної політики призводить до накопичення проблем у цій сфері, бездіяльності місцевої влади.

Мені відомо, що в регіонах подекуди безсистемно ліквідуються служби у справах дітей. І внаслідок цього не реалізуються базові права юних українців.

Шановні колеги!

Хочу наголосити, що девальвація державної політики у царині забезпечення прав дітей є абсолютно неприпустимим явищем.

З метою кардинального покращання ситуації в цій сфері я запровадив посаду Уповноваженого Президента України з прав дитини.

Переконаний, що цей крок разом з іншими важливими рішеннями, які ми сьогодні разом визначимо, дозволять знайти ефективні шляхи розв’язання болючих проблем захисту прав дітей.

Дякую за увагу!»