back

П’ятдесята поїздка на схід

10-02-2016 | 09:50

Дорога за Красноармійськом має іншу музику шин: вона змінена гусеницями танків.

Волонтери від Катерининської церкви Чернігова здійснили ювілейну, п’ятдесяту поїздку в зону АТО. Жодну з них не пропустив священик Катерининської церкви отець Євген Орда. І цього разу він супроводжував волонтерів та добровольців на східний фронт.

Спорядження, як завжди, традиційне — від бензопили до солодощів. Дивлячись на речі, зібрані волонтерами Чернігова, що вивантажувалися у селі Водяному за п’ять кілометрів від Донецька, згадав анекдот: чому в української армії нема ядерної зброї? — бо волонтерам не замовляли...

Особливість цієї поїздки була ще й у тому, крім ювілейного числа, що радник голови Чернігівської ОДА Андрій Лісовий вручив заступнику комбата «Карпатської Січі» Руслану Беньку прапор з побажаннями від учасників вшанування героїв Крут на місці бою. І дивлячись на молодого і командного Руслана, подумалося: «Історія замкнула коло — від Крут до Донецька»... Той же ворог, такі ж юні герої. Та є головна відмінність — тоді і політичне керівництво було соціалістичним, тобто не бажало воювати з нападником, і весь світ був не за нас. Тепер же ми переможемо, бо влада стала адекватною щодо російської загрози, і захищають Україну не лише юнаки, а все суспільство.

Волонтерські історії

Журналістка обласного телебачення Тетяна Миргородська гостювала в дочки, що замужем в Англії. І побачила в магазині якусь цінну ранозагоювальну мазь. Якраз таку, що треба на фронт. Та проблема в тому,що її продають один тюбик — в одні руки. Що й сказав продавець. Відповідь чернігівської волонтерки була геніальною і впертою: «Я — українська жінка. Я маю війну!». Продавець мовчки оформив кожен тюбик окремим чеком.

І не слухайте тих плаксіїв, які кажуть, що українці втомилися від війни і вже не так активно допомагають фронту. Що втомилися — то правда, але ми відвозили на бойові позиції чотирьох бійців із Чернігова та Прилук. А там зустріли ще двох прилучан, які приїхали щойно...

Щоправда, зблизька проблеми наших захисників виглядають гостріше — так у Красноармійську ми вивантажили частину речей для артилеристів. І вони неприховано раділи маскувальним сіткам та скаржилися, що автомобільна техніка має по 35 років, і доводиться з двох машин збирати одну. Тут же представник Єдиного волонтерського центру Чернігова Геннадій Обушний вирішував доставку генератора з Городні, де той у когось із волонтерів чекає цільового призначення.

Зустріч на дорозі

Заступника комбата батальйону «ОУН» «Івана» ми зустріли випадково. Він майже все життя прожив у Донецьку, коли ж почалася війна — вивіз родину на Чернігівщину і прийшов у районний військкомат. Його не взяли: «Йди за місцем реєстрації!». Куди, у Донецьк? Так він опинився в добровольчому батальйоні. Налаштований «Іван» рішуче: «Треба визволяти Донецьк, досить безплідних переговорів!».

Гострою проблемою є інформація. Адже за півтора року війни ми не змогли вибудувати систему інформаційної безпеки — хоча би для воїнів, які там, на передовій, не хочуть дивитися і слухати сепарські телеканали та радіомовлення, а іншого нема. Чиновників би міністерства інформації сюди — у Водяне, в Піски, в Мар’їнку, щоб почали працювати на фронт. А тим паче прикро, що навіть газети сюди не доходять — обласна україномовна газета виходить накладом 500 примірників і та лежить в Краматорську не розданою... Тому я дуже здивувався, коли підійшов боєць із Запорізької області і попросив у мене книгу. Добре, що мав кілька власних...

Коли заступник голови Чернігівської районної ради Володимир Поліщук передав бійцям листівки, орігамі та обереги, виготовлені дітьми Чернігівського району, один із бійців зразу почепив синьо-жовте орігігамі собі на руку. І на стінах, біля яких сплять бійці — дитячі малюнки. Для них вони найкращі обереги...

Коли ми були у штабі, я звернув увагу на оперативний зошит — в день нашого приїзду був зафіксований один обстріл, а напередодні — шість. Це для тих, хто думає, що російсько-українська війна скінчилася... А світанки на Донбасі сірі, як вугільний пил...

Чернігів—Водяне

Донецької області.

Василь Чепурний для "Голосу України"