back

Невмирущий дух Соборності — запорука єднання

22-01-2016 | 08:19

22 січня — свято і біль

22 січня 2016 року Україна відзначатиме День Соборності — 97-му річницю Акта злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки — знакову подію в історії національного державотворення. Для України, яка після закінчення Першої світової війни перебувала в епіцентрі геополітичного поділу світу, 22 січня 1919 року стало фактично початком нової ери у процесі формування нації.

День Соборності України є першим у низці свят загальнонаціонального масштабу, які відзначатиме наша держава у 2016 році. Це і 20-річчя Основного Закону — Конституції України, і 25-річчя прийняття Верховною Радою Акту проголошення незалежності України.

Загалом проголошення Акту злуки стало подією, що була значною мірою визначальною у вітчизняній історії, дала початок новому етапу формування української державності та на цій основі сприяла усвідомленню громадянами своєї відповідальності за долю країни.

Акт злуки не був випадковою подією, а став наслідком і вершиною об’єднавчого руху, що тривав на територіях, заселених українцями протягом декількох століть. У надзвичайно складних умовах перерозподілу світу, після сотень років розділення і перебування у складі різних імперій, українці спромоглися створити єдину національну державу.

Саме для відзначення боротьби минулих поколінь і сьогоднішніх воїнів за свободу Вітчизни багато наукових установ та громадських організацій пропонують вважати 2016 рік Роком Державності України.

Окрім того, 22 січня є трагічним днем нашої зовсім недалекої історії. Саме 22 січня 2014 року є днем пам’яті перших жертв Революції Гідності: С. Нігояна, Ю. Вербицького, та М. Жизнєвського. Це люди різних національностей та навіть громадяни різних держав, яких об’єднало одне — любов до України.

 

В єдності — сила!

Саме події 1918 та 1919 років є фундаментальними в історії новітнього українського державотворення. Історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України. Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну державу. Внаслідок фатальних невдач Української революції 1917–1921 років державність зберегти не вдалося. І як результат, упродовж XX століття українці змушені були кількаразово відновлювати її в боротьбі.

І нині, як майже сто років тому, процес національного державотворення відбувається в умовах російської агресії. Сьогодні українські бійці на Сході держави відстоюють незалежність та соборність України. Проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради, Акт злуки, Революція Гідності, нинішня боротьба проти російської агресії — все це віхи єдиного процесу боротьби за незалежність України.

В умовах сьогодення День Соборності — це привід нагадати та наголосити, що Крим — це Україна, Донбас — це Україна, а наша держава не зупиниться, поки не поверне собі захоплені ворогом землі.

Національна єдність — це не тільки базова світоглядна цінність, а й обов’язкова передумова успішного спротиву зовнішній агресії, перемога у «гібридній» війні, яку розв’язала проти України Росія. Щоб відстояти УНР, українцям забракло єдності, і значною мірою саме через це національно-визвольні змагання зазнали поразки. Саме це стало причиною більшовицької окупації, а потім Голодомору та масових репресій 30-40 років в Україні.

Сьогодні, як ніколи, українці мають усвідомити і врахувати помилки минулого та не допустити розколу у суспільстві, про який так мріють наші вороги. А гасло «Соборна. Вільна. Неподільна! Моя Україна» має стати дороговказом для всіх поколінь українців, де б вони не проживали.

 

Соборність — історична ретроспектива

Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території, по-друге, – духовну консолідацію всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

Під час радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи та Америки. День 22 січня там урочисто відзначався як свято незалежності та соборності Української держави.

Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні у м. Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, в якій взяли участь понад 30 тисяч осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України.

У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій — «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії. 26 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Відповідно до Указу Президента України від 30 грудня 2015 року № 731 «Про відзначення у 2016 році Дня Соборності України», з метою подальшої консолідації суспільства навколо ідеї єдності держави, виховання у громадян патріотизму та гордості за героїчне минуле і сьогодення Українського народу до дня проголошення в 1919 році Акта злуки УНР і ЗУНР у країні відбудуться урочистості, в тому числі — й тематичні заходи.

 

IV Універсал Української Центральної Ради став логічним завершенням складного розвитку українського визвольного руху доби революції, що розпочався в березні 1917-го й упродовж одного року пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності власної незалежної держави. Водночас, на проголошення незалежності лідерами Української Центральної Ради значний вплив справили зовнішні обставини — відбиття збройної агресії більшовицької Росії, а також переговори в Брест-Литовську про мирний договір УНР з країнами Четвертного союзу.

Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року. Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

Голосували за епохальний для України документ поіменно. Із 49 членів Ради, що брали участь у ньому, «за» було 39, «проти» – 4, «утрималось» – 6 осіб.

Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною державою.

Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом П. Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація. Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Є. Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія, і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.

22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

Акт злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України — Наддніпрянщини та Наддністрянщини — щонайменше з середини XIX століття.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів.

Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки 22 січня 1919 року залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.