У четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв голодоморів.

Голодомор 1932–1933 років – штучно організований та зумисно підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі. Втрати України внаслідок Голодомору склали близько 4,5 мільйона осіб, з яких понад 3,9 мільйона – померлими від голоду і 0,6 мільйона – ненародженими. Понад 90% загиблих - етнічні українці.

Визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про свій злочин вбивства голодом мільйонів українців у 1932 – 1933 роках. Тодішнє керівництво Радянського Союзу блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні, свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Проте деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивства мільйонів людей. Попри всі небезпеки, ризикуючи власними кар’єрами чи навіть життям.

Їх називають “Людьми Правди”. І цього року Україна особливо вшановує їх – за чесність і мужність. Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади.

Вільям Генрі Чемберлин (1897–1969) – американський журналіст, московський кореспондент бостонської газети «ChristianScienseMonitor», історик. У жовтні 1933-го подорожував Україною. Повідомлення з цієї мандрівки до Бостона він надсилав із осені 1934-го, коли назавжди залишив СРСР. Тоді ж вийшла його книжка «Залізна доба Росії». В окремому розділі про Україну він розповідав, що голод охопив територію з населенням 60 мільйонів, а кількість жертв становила 3–4 мільйона осіб. У 1944 році у Нью-Йорку вийшла ще одна книга Вільяма Чемберлина «Україна: пригнічена нація».

Малкольм Маґґерідж (1903–1990) – британський журналіст, автор низки статей із описом голоду в Україні та роману «Зима у Москві», виданого у 1934 році. У 1933 році дістався до охопленої голодом України. Завдяки його репортажам Великобританія дізналась про голод.

Улас Самчук (1905–1987) – український письменник. У 1934 році Самчук завершує роботу над романом «Марія» – першим художнім твором на тему Голодомору, який має посвяту «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932–1933».

Ґарет Джонс (1905–1935) – британський журналіст. 29 березня 1933 року Ґарет скликав прес-конференцію в Берліні, на якій уперше публічно заявив про Голодомор. Автор понад 20 статей на тему голоду. Він тричі побував у Радянському Союзі, востаннє – у березні 1933 року. Порушивши заборону на в’їзд іноземним журналістам до України, нелегально здійснив поїздку Харківською областю. Прес-реліз був опублікований багатьма газетами, зокрема «NewYorkEveningPost» та «ManchesterGuardian». Всього Джоунз до 1935 року видав декілька десятків статей на тему голоду та побаченого в голодній Україні.

Джеймс Мейс (1952–2004) – американський історик, голова Комісії Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду, автор безлічі публікацій про Голодомор. У результаті роботи Комісії зі збору свідчень опубліковано тритомник майже двох сотень усних свідчень про голод в Україні.

Йоган Людвіґ Мовінкель (1870–1943) – Прем’єр-міністр Норвегії, Президент Ради Ліги Націй у 1933 році, який виніс питання Голодомору на розгляд Ради Ліги Націй.

Олександра Радченко (1896–1965) – вчителька з Харкова, свідок Голодомору, автор щоденника, в якому описала перебіг тих страшних подій.

Марко Желізняк (1893–1982) – селянин-фотоаматор із села Удачне на Донеччині. Камера Желізняка зафіксувала розкуркулення та відбирання хліба. Зберігши знімки, він лише після смерті Сталіна написав коментарі до них.

Нестор Білоус (1889–1972) – колгоспний сторож із Харківщини (село Леб’яже), свідок Голодомору, автор щоденника.

Мілена Рудницька (1892–1976) – громадська активістка, депутат польського Сейму, автор статей на тему Голодомору. Мілена стала неофіційним послом, яка за допомогою офіційних і приватних зустрічей із представниками різних країн світу та керівників неурядових установ намагалася змінити суспільну думку та вплинути на Радянський Союз.

Рафаель Лемкін (1900–1959) – американський юрист, автор статті «Радянський геноцид в Україні», книги «Правління Осьових сил в окупованій Європі». Саме він уперше застосовував термін «геноцид» до Голодомору 1932-1933 років.

Віктор Кравченко (1905–1966) – колишній радянський функціонер, автор книг «Я обрав свободу» і «Я обираю справедливість». У 1944-му зумів втекти на Захід та опублікувати бестселер «Я обрав свободу», в якому описав колективізацію, Голодомор, Великий терор, свідком яких був.

Андрей Шептицький (1865–1944) – митрополит Української греко-католицької церкви. 24 липня 1933 року разом із вищим духовенством церкви проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». У ній він закликає християн усього світу поширювати правду про Голодомор в Україні і надавати допомогу голодуючому українському народові. Пастирське послання зачитали у греко-католицьких церквах як в Галичині, так і поза її межами. Про нечуваний злочин у радянській Україні митрополит поінформував Ватикан. Наступного дня після оголошення відозви 35 українських громадських організацій та партій об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим.

Роберт Конквест (1917–2015) – американський історик-радянолог, автор книги «Жнива скорботи» – найґрунтовнішої наукової праці про Голодомор. «Жнива скорботи» з’явилися у 1986 році у престижному OxfordUniversityPress й до сьогодні залишаються найвідомішою у світі працею про Україну. Висновок автора полягає в тому, що селянство підрадянської України стало жертвою страхітливого експерименту – «терору голодом».

Володимир Маняк (1934–1992) і Лідія Коваленко-Маняк (1936–1993)– відомі українські громадсько-політичні діячі, публіцисти, журналісти. Вони одними з перших в радянській Україні почали досліджувати Голодомор. З 1987-го збирали документи та свідчення понад 1000 очевидців геноциду й у 1991 році видали «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті