2 жовтня 1990 року до будівлі Верховної Ради УРСР підійшли кілька десятків студентів. Вони вимагали не підписувати новий Союзний договір, провести дострокові вибори до Верховної Ради на багатопартійній основі, повернути додому українських солдат, що проходили військову службу за межами України. Також вони прагнули націоналізації майна Компартії України і комсомолу та відставки голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Від будівлі Верховної Ради протестуючих відтіснила міліція, тож вони вирішили переміститися на площу Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності). Це місце студенти оголосили «вільним від комунізму» і розпочали там голодування. Того самого дня виросло й наметове містечко. Ці події отримали назву Революція на граніті. Молодь підтримали представники старшого покоління: дисидентка Оксана Мешко, актриса Неоніла Крюкова, письменниця Оксана Забужко. Письменник Олесь Гончар підтримав студентів і вийшов із КПРС.

«Це була голодовка, яка руйнувала імперію», — згадував тодішній голова волинського Студентського братства Сергій Годлевський. Сьогодні він учасник АТО, командир групи окремої бойової прикордонної комендатури на Донеччині.

5 жовтня 1990 року наметове містечко відвідав Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук. Переговори ні до чого не привели. Голодування тривало. 13 жовтня почали страйкувати ПТУ і старшокласники. Більшість вишів Києва підтримали демонстрантів. Маніфестації охопили Львів та Луганськ. По телебаченню прозвучав заклик до загальнонаціонального страйку.

15 жовтня стотисячна колона маніфестантів прорвала міліцейський кордон та прийшла до Верховної Ради. Увечері того ж дня студенти мирно захопили червоний корпус Київського університету ім. Тараса Шевченка. 17 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Постанову, якою гарантувала виконання вимог протестувальників. Революція на граніті стала першим українським Майданом — ненасильницьким політичним протестом проти чинної комуністичної влади в УРСР.

Український інститут національної пам’яті