Ліквідувати основу української нації і національного відродження, унеможливити спротив владі, а для цього – зруйнувати незалежні селянські господарства, встановити повний контроль над селянством. До таких заходів вдавався комуністичний режим, аби запанувати в Україні. Ціною цього панування стали мільйони українських життів.

Саме тому статтею 1 Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 р № 376-V чітко визначено: «Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом українського народу».

Про катастрофічні події тих часів, обставини та загибель значної частини населення України в цілому й Чернігівщини зокрема, про спротив українців нищівній більшовицькій політиці, наслідки та сучасні аспекти вивчення й аналізу цієї проблематики на черговому засіданні прес-клубу «Ділове слово» говорили представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Бутко, кандидат історичних наук, член Асоціації дослідників голодоморів в Україні Тамара Демченко, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Сергій Горобець, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, кандидат історичних наук Микола Горох.

У виступах науковці акцентували на тому, що наслідки винищення українського за суттю й духом селянства на сході й півдні країни даються взнаки й сьогодні, коли ідеї розколу України активно підживлюються суміжною державою.

Тому особливо важливо зараз пам’ятати уроки історії, не забувати, що навіть у жахливих умовах голодомору українці знаходили сили й снагу на спротив тоталітарному режиму. Як розповів Сергій Горобець, у доповідній записці ДПУ УСРР від 1 лютого 1932 р. вказано про виявлення і ліквідацію в Чернігівській області 34 повстанських груп, 19 «бандгруп», арешт 224 «терористів». Усього ж по області було заарештовано 7861 людину. Крім того, за офіційними даними, в Україні 1933 р. було заарештовано більше людей, ніж у 1938 р.

Інший історичний аспект, якому було приділено увагу під час засідання, — це те, що свідоме, патріотично налаштоване українське селянство, знищувалося шляхом голодомору не лише у 1932-1933 роках, а й у 1921-1923 та 1946-1947 роках. Попри свою специфічність, ці періоди об’єднані одним, вирішальним фактором — до масової загибелі людей від голоду призвели перш за все примусові державні заготівлі, обсяги яких були свідомо завищені до нереальних у тих умовах цифр.

Історики дійшли висновку, що встановити загальну кількість жертв цих голодоморів неможливо — заважає низка об’єктивних і суб’єктивних причин. Та хоча б один той жахливий факт, що 1922 року в Україні померло 70% немовлят, дає уявлення про масштаби трагедії, яку український народ переживав тричі протягом трьох десятиріч поспіль.

Тому відповідно до Указу Президента Петра Порошенка цьогоріч у День пам’яті жертв голодоморів (22 листопада) вшановуватимуть пам’ять загиблих під час всіх трьох голодоморів ХХ сторіччя, що випали на долю України.