Минулого тижня Україна таки підписала проміжну угоду зі своїм північно-східним сусідом щодо постачання природного газу. І хоч, розрахункова вартість блакитного палива і прив’язана до ціни нафти, все рівно 375 доларів за тисячу кубів боляче б’ють по кишені. А тому питання впровадження газозамінних технологій залишається актуальним. В тому числі і для Чернігівщини, тим більше, що природних енергоресурсів в області вдосталь, було б бажання їх використовувати, як, на приклад, це роблять на Ічнянщині.

Практично всі 23 роки незалежності жителі області мріяли про прихід цивілізації навіть до найвіддаленіших сіл. Як правило під цим туманним поняттям мали на увазі проведення газу. Так було і в Ічнянському районі, газифікованому на 70%. Однак, сім з половиною років тому, відмовившись від системи централізованого опалення, керівництво регіону дійшло висновку, що «підсаджувати на газову голку» комунальні підприємства не варто, адже блакитне паливо — дороге задоволення.

До впровадження газозамінних технологій підійшли з розумом. Так під час реконструкції Івангородського будинку культури, де тепер розміщується школа, було прийнято рішення встановити не твердопаливні, а електричні котли. І хоча в зимовий період школа споживає близько восьмисот кіловат на добу, цей вид опалення виходить дешевшим, бо переважна більшість електроенергії споживається вночі, коли тариф врази нижчий.

Уся бюджетна сфера поступово переходить на тверде паливо. Щоправда через події на сході України цьогоріч виникають проблеми і з вугіллям. Саме тому ічнянці намагаються максимально використовувати місцеві джерела енергії: деревину, торф тощо.

Серед Ічнянських «ноу-хау» здавалося б сміття — відходи деревообробки та аграрного виробництва. Дроблена на тріску з вологістю до 40% така суміш може бути непоганим джерелом тепла.

Зазвичай у процесі обробки деревини залишається чимала кількість відходів. Тож, аби ресурс не пропадав «дурно даром», тріску спочатку продавали населенню, згодом викристалізувалась ідея опалення нею об’єктів соціальної сфери. Торік в такий спосіб взимку опалювалась центральна районна лікарня. За словами головного лікаря, вони вже перепробували всі види енергоносіїв: тут були і вугільні котли, і газові, аж двох типів. Але для неприбуткових бюджетників все це дорого. А от «Крігер» встановлений тут перед початком минулого опалювального сезону — справжня знахідка — і температуру тримає, і працює на суміші тріски з агровідходами.

За тим самим принципом цьогоріч опалюється і Ічнянська гімназія, розрахована більше ніж на тисячу учнів. Тож навіть за умови, що газу не буде зовсім, вся учнівська молодь райцентру буде навчатися саме в цьому приміщенні.

Не відстають від бюджетної сфери і місцеві підприємства. Так, до прикладу, місцевий водоканал усію свою виробничу базу обігріває за рахунок двох тверодопаливних котлів, що працюють на дровах. А місцевий завод сухого молока і масла, що використовує газ на промислові потреби, реконструювавши наявний газовий котел «ДКВР-10», може скоротити витрати блакитного палива за рахунок використання торфопилу. Щоправда, повністю від використання газу відійти не вдасться, але з двох мільйонів кубів, що тут використовують протягом року, близько половини замінять шість тисяч тон торфопилу, який виробляє Ірванцівський торфозавод.

Однак, чималою проблемою залишається житловий фонд, де індивідуальні системи опалення працюють на газу. Та ічнянці сподіваються, що масовий перехід соціальної та бюджетної сфери на газозамінні технології дасть можливість провести опалювальний сезон успішно. А далі, ймовірно, з’являться і нові шляхи до енергонезалежності.

Чернігівська ОДТРК