back

19-06-2008 12:05

  • УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

  • РІШЕННЯ Про затвердження Принципів корпоративного управління

  • Закон України Про власність (витяг)




  • Принципи корпоративного управління - це документ, що визначає правила, за якими грають на фінансових ринках в усьому світі і дотримання яких є однією із необхідних умов залучення інвестицій. Національні принципи корпоративного управління дає відповіді на питання, як українським підприємствам подолати "кризу довіри" вітчизняних та іноземних інвесторів і як залучати фінансові ресурси. Цей документ дає відповіді не тільки на питання, як мобілізувати капітал, але й яким чином здійснювати належний контроль за його ефективним використанням.

    У документі містяться універсальні принципи та рекомендації щодо ефективного управління товариством. У першій частині документу сфокусовано увагу на таких важливих питаннях, як сутність корпоративного управління та його важливість, світові тенденції розвитку корпоративного управління, мета Принципів корпоративного управління України та сфера їх дії, статус документу та механізми реалізації принципів і рекомендацій, викладених у ньому.  Друга частина документу містить принципи корпоративного управління - ключові засади, на яких мають розвиватися корпоративні відносини в Україні, а також рекомендації щодо їх застосування на практиці. Принципи сформульовані на підставі загальноприйнятих міжнародних стандартів корпоративного управління та з урахуванням українських особливостей, вони охоплюють всіх учасників корпоративних відносин та всі основні компоненти корпоративного управління.

    Механізми реалізації положень національних принципів корпоративного управління обумовлені статусом документу: його головною особливістю є те, що він не є нормативним і немає обов`язкової сили. Принципи корпоративного управління мають суто рекомендаційний характер і розраховані на добровільне застосування товариствами. Головним стимулом щодо дотримання принципів товариствами є економічна доцільність та об`єктивно існуючі вимоги ринку щодо залучення інвестицій. Тобто, якщо підприємство бажає отримати доступ до інвестиційного капіталу, воно просто немає іншого виходу, як жити за прийнятими в усьому світі правилами гри та приділяти належну увагу інтересам інвесторів.

    Принципи корпоративного управління ОЕСР

    I. Права акціонерів

    Система корпоративного управління повинна захищати права акціонерів

    А. До основних прав акціонерів належать права на:

    1. Надійні методи реєстрації власності;

    2. Передачу акцій;

    3. Регулярне та своєчасне отримання інформації про корпорацію;

    4. Участь та голосування на загальних зборах акціонерів;

    5. Участь у виборах Ради;

    6. Отримання частки прибутку корпорації

    Б. Акціонери мають право на участь у прийнятті рішень та отриманні достатньої інформації стосовно питань, пов`язаних з фундаментальними змінами в корпорації:

    1. Внесення змін та доповнень до статуту та аналогічних документів, що регулюють питання управління компанією;

    2. Додатковий випуск акцій;

    3. Угоди надзвичайного характеру, що по суті призводять до продажу компанії.

    В. Акціонери повинні мати можливість ефективно брати участь у загальних зборах акціонерів та голосувати на зборах, а також бути поінформованими про правила, включаючи порядок голосування, що регламентують проведення загальних зборів:

    1. Акціонери повинні отримувати достатню та своєчасну інформацію стосовно дати, місця проведення та порядку денного загальних зборів, а також повну та своєчасну інформацію щодо питань, які будуть вирішуватися під час зборів;

    2. Акціонерам повинна надаватися можливість ставити запитання Раді, а також в розумних межах пропонувати включення додаткових питань до порядку денного зборів;

    3. Акціонери повинні мати можливість голосувати особисто або заочно, при цьому в обох випадках голоси мають однакову силу.

    Г. Підлягають оприлюдненню (розкриттю) структура капіталу та механізми, які дозволяють окремим акціонерам отримувати контроль, що не співставний з їхньою часткою в акціонерній власності.

    Д. Ринки корпоративного контролю повинні мати можливість функціонувати ефективно і прозоро:

    1. Для того, щоб інвестори розуміли свої права та засоби правового захисту, мають чітко формулюватися й оприлюднюватися правила та процедури, що регулюють придбання корпоративного контролю на ринках капіталу, а також угоди надзвичайного характеру (злиття компанії та продаж значної частини активів компанії). Угоди повинні укладатися за прозорими цінами і на справедливих умовах, що захищають права усіх акціонерів у відповідності до їх виду.

    2. Механізми, що перешкоджають поглинанню компанії, не повинні використовуватися для звільнення керівництва компанії від відповідальності

    Е. Акціонери, в тому числі інституційні інвестори, мають враховувати, які витрати та вигоди несе використання ними свого права голосу.

    II. Однакове та справедливе ставлення до акціонерів

    Система корпоративного управління повинна забезпечувати однакове ставлення до акціонерів, включаючи дрібних та іноземних акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість вдаватися до ефективних засобів захисту у разі порушення їх прав.

    А. Ставлення до усіх акціонерів, які є власниками акцій одного виду, має бути однаковим.

    1. У межах одного виду акцій всі акціонери повинні мати однакове право голосу. Всі інвестори повинні мати можливість отримати інформацію щодо прав голосу за акціями усіх категорій безпосередньо до здійснення купівлі акцій. Будь-які зміни права голосу мають затверджуватися голосуванням акціонерів.

    2. Управляючі акціями або довірені особи повинні голосувати за узгодженням із власником акцій, інтереси якого вони представляють.

    3. Регламент та процедура проведення загальних зборів акціонерів мають забезпечувати однакове та справедливе ставлення до всіх акціонерів. Процедури, що прийняті компанією, не повинні без потреби ускладнювати участь у голосуванні або пов`язувати його з додатковими витратами.

    Б. Необхідно заборонити будь-які операції у власних інтересах та операції з використанням закритої інформації.

    В. Члени Ради та Правління зобов`язані повідомити про свою матеріальну зацікавленість в угодах або питаннях, що стосуються акціонерного товариства.

    III. Роль зацікавлених осіб в управлінні компанією

    Система корпоративного управління має визнавати передбачені законом права зацікавлених осіб та заохочувати активне співробітництво між компанією та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та забезпеченні фінансової стабільності підприємства.

    А. Система корпоративного управління має забезпечувати дотримання захищених законом прав зацікавлених осіб.

    Б. Якщо їхні інтереси захищені законом, зацікавлені особи повинні мати можливість використовувати ефективні методи захисту в разі порушення їхніх прав.

    В. Система корпоративного управління повинна дозволяти участь зацікавлених осіб у заходах для підвищення ефективності діяльності компанії.

    Г. Якщо зацікавлені особи беруть участь у процесі корпоративного управління, вони повинні мати доступ до необхідної інформації.

    IV. Розкриття інформації та прозорість

    Система корпоративного управління має забезпечувати своєчасне й точне розкриття інформації з усіх найважливіших питань, що стосуються акціонерного товариства, включаючи його фінансовий стан, продуктивність, власність та управління.

    А. Інформація, що підлягає розкриттю, включає (але не вичерпується цим):

    1. Результати фінансової та операційної (господарської) діяльності компанії.

    2. Завдання компанії.

    3. Володіння значними пакетами акцій та права голосу.

    4. Список членів Ради та Правління, а також розмір винагороди, яку кожен з них отримує.

    5. Значущі фактори ризику, що можна спрогнозувати.

    6. Важливі питання, які пов`язані з працівниками та іншими зацікавленими особами.

    7. Структура й політика управління компанією.

    Б. Інформація повинна готуватися, перевірятися та розкриватися відповідно до високих стандартів якості розкриття фінансової й нефінансової інформації та аудиту.

    В. З метою забезпечення належної підготовки та надання фінансової звітності слід щороку проводити аудиторські перевірки з використанням незалежного аудитора, який дає зовнішню та об`єктивну оцінку цієї звітності.

    Г. Канали розповсюдження інформації повинні передбачати рівноправний, своєчасний та непов`язаний із надмірними витратами доступ користувачів до необхідної інформації.

    V. Обов`язки Ради

    Система корпоративного управління має забезпечувати стратегічне керівництво компанією, ефективний нагляд за діяльністю виконавчих директорів (Правління) з боку Ради, а також відповідальність цієї Ради перед компанією та акціонерами.

    А. Члени Ради повинні діяти на основі всієї необхідної інформації, сумлінно, з належною обачністю та обережністю, в найкращих інтересах компанії та акціонерів.

    Б. Якщо рішення Ради можуть по-різному впливати на різні групи акціонерів, вона має однаково справедливо ставитися до всіх акціонерів.

    В. Рада повинна забезпечити дотримання відповідного законодавства та враховувати інтереси зацікавлених осіб.

    Г. Рада повинна виконувати певні ключові функції, в тому числі:

    1. Переглядати й спрямовувати корпоративну стратегію, основні плани дій, політику управління ризиками, річні бюджети та бізнес-плани, окреслювати орієнтири ефективності, здійснювати нагляд за виконанням планів та роботою компанії, а також контролювати основні витрати, придбання та продаж.

    2. Підбирати ключові управлінські кадри, призначати їм винагороду, здійснювати нагляд за їхньою діяльністю і, в разі необхідності, звільняти їх та здійснювати контроль за наступництвом.

    3. Переглядати винагороду, що отримують члени Ради та Правління компанії, забезпечувати формальний та прозорий процес призначення членів Ради.

    4. Відстежувати й врегульовувати потенційні конфлікти інтересів членів Правління, Ради та акціонерів, включаючи нецільове використання активів компанії та зловживання під час укладання угод з особами, що пов`язані з компанією.

    5. Забезпечувати достовірність системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності компанії, включаючи проведення незалежних аудиторських перевірок, а також створювати необхідні системи контролю, зокрема, системи відстеження ризиків, фінансового контролю та контролю за дотриманням законодавства.

    6. Стежити за ефективністю практики управління, в межах якої діє товариство, і, за необхідністю, - вносити зміни до неї.

    7. Контролювати процес розкриття та поширення інформації.

    Д. Рада повинна мати можливість виносити об`єктивне, незалежне, зокрема, від Правління, судження в справах акціонерів.

    1. Рада повинна розглянути питання щодо можливості призначення достатньої кількості своїх членів, які не обіймають адміністративних посад у виконавчому органі і які спроможні приймати незалежні судження з питань, де існує потенційний конфлікт інтересів. Прикладом таких ключових обов`язків можуть бути фінансова звітність, призначення на управлінські посади та питання оплати праці працівників апарату управління.

    2. Члени Ради повинні приділяти достатньо часу для виконання своїх обов`язків.

    Е. Щоб мати можливість виконувати свої обов`язки, члени Ради повинні мати доступ до інформації, яка є точною, своєчасною і стосується справи.

    АНОТАЦІЇ ДО ПРИНЦИПІВ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

    I. Права акціонерів

    Система корпоративного управління повинна захищати права акціонерів

    У інвесторів, які вкладають кошти в акціонерний капітал, є певні права. Наприклад, акцію можна купити, продати або передати. Акція також дає інвестору право на отримання частки прибутку корпорації, а відповідальність інвестора обмежується розміром його внеску. Крім того, володіння акцією дає право на отримання інформації про корпорацію і право впливати на діяльність корпорації, головним чином, шляхом участі у загальних зборах акціонерів та голосування на них.

    Проте, на практиці корпорація не може управлятися лише шляхом проведення зборів акціонерів. У число акціонерів входять фізичні особи та організації (юридичні особи), інтереси, цілі, інвестиційні перспективи та можливості яких часто не співпадають. Крім того, Правління (виконавчий орган) корпорації повинен мати можливість швидко приймати рішення з питань бізнесу. З огляду на ці реалії та складнощі управління справами корпорації в умовах ринків, що швидко змінюються і постійно оновлюються, акціонери не повинні брати на себе відповідальність за управління діяльністю корпорації. Відповідальність за корпоративну стратегію та управління справами корпорації, як правило, покладається на Спостережну раду та Правління, члени якого підбираються, мотивуються і, у разі необхідності, звільняються з посади Радою.

    Право акціонерів впливати на діяльність корпорації зосереджено на певних фундаментальних питаннях, як то: обрання членів Ради або інші засоби впливу на склад Ради, внесення змін та доповнень в установчі документи компанії, затвердження особливо важливих угод та інші базові питання, визначені в законодавстві про акціонерні товариства та внутрішніх документах компанії. Цей розділ можна розглядати як викладення найосновніших прав акціонерів, визнаних законом в усіх країнах ОЕСР. У різних юрисдикціях зустрічаються також інші додаткові права, наприклад, право на затвердження або обрання аудитора, безпосереднє висунення кандидатів до складу Ради, можливість передавати акції в заставу, затвердження розподілу прибутку тощо.

    А. Основні права акціонерів включають право на:

    1. надійні методи реєстрації власності;

    2. передачу прав, що надає акція, або передачу безпосередньо акцій;

    3. своєчасне та регулярне отримання необхідної інформації про корпорацію;

    4. участь та голосування на загальних зборах акціонерів;

    5. участь в обранні членів Ради;

    6. отримання частки прибутку корпорації.

    Б. Акціонери мають право на участь у прийнятті рішень та отримання достатньої інформації з питань, що пов`язані з принциповими змінами в компанії:

    1. внесення змін до статуту або аналогічного документу, що регулює діяльність компанії;

    2. додатковий випуск акцій;

    3. угоди надзвичайного характеру, що, по суті, призводять до продажу компанії.

    В. Акціонери повинні мати можливість ефективно брати участь у загальних зборах акціонерів та голосувати на них, вони повинні отримувати інформацію про правила (включаючи порядок голосування), що регулюють проведення загальних зборів акціонерів.

    1. Акціонери повинні отримувати достатню та своєчасну інформацію про терміни, місце проведення загальних зборів та їхній порядок денний, а також повну та своєчасну інформацію щодо питань, які мають вирішуватися під час зборів.

    2. Акціонерам повинна надаватися можливість ставити питання Раді компанії, а в розумних межах - пропонувати додаткові пункти до порядку денного зборів.

    Для того, щоб надати інвесторам більші можливості щодо участі у загальних зборах акціонерів, деякі компанії збільшують можливості акціонерів щодо включення додаткових питань до порядку денного зборів шляхом спрощення процесу внесення змін та доповнень. Також розширюються можливості акціонерів заздалегідь ставити питання й отримувати на них відповіді від Правління та Ради. Компанії вживають заходи, спрямовані на те, щоб не припустити спроб вносити до порядку денного питання, що не стосуються справи або носять провокаційний характер. Наприклад, доцільною є вимога, згідно з якою пропозиції акціонерів можуть включатися до порядку денного за умови підтримки з боку акціонерів, що володіють певним пакетом акцій компанії.

    3. Акціонери повинні мати можливість голосувати особисто або заочно, при цьому голоси в обох випадках є рівноправними.

    Ці принципи рекомендують загальне визнання голосування за довіреністю. Крім того, задля розширення можливостей участі акціонерів компаніям варто більш позитивно ставитися до ширшого використання технічних засобів під час голосування, включаючи голосування по телефону і з використанням електронних засобів зв`язку. Зростаючий вплив іноземних акціонерів означає, що в цілому компанії повинні докладати усіх зусиль, щоб надати акціонерам можливість брати участь у голосуванні за допомогою засобів, що базуються на сучасних технологіях. Ефективна участь акціонерів у загальних зборах може спрощуватися шляхом розвитку надійних електронних засобів комунікації та дозволу акціонерам підтримувати зв`язок один з одним без дотримання формальностей, передбачених для видачі довіреності. З метою забезпечення прозорості порядок проведення зборів має забезпечувати належний підрахунок та реєстрацію голосів, а також своєчасне оголошення результатів голосування.

    Г. Підлягають оприлюдненню структура капіталу та механізми, які дозволяють окремим акціонерам отримувати контроль, що не співставний з їхньою часткою в акціонерній власності.

    Певні структури капіталу призводять до підсилення контролю певних груп акціонерів до рівня, що не відповідає частці їх власності в акціонерному капіталі компанії. Структури на кшталт пірамід і спільного володіння акціями можуть використовуватися для того, щоб зменшити вплив на корпоративну політику з боку акціонерів, які не володіють контрольним пакетом акцій.

    Крім відносин власності, впливати на контроль над корпорацією можна й іншими засобами. Поширеним засобом, до якого вдаються акціонери, кожний з яких володіє відносно невеликою часткою акціонерного капіталу, є угода між акціонерами, спрямована на досягнення ефективної більшості або, у крайньому разі, створення окремого найбільшого блоку акціонерів. Такі угоди між акціонерами, зазвичай, надають тим, хто бере в них участь, переважне право на придбання акцій, якщо інші учасники угоди висловлюють бажання їх продати. Ці угоди можуть також містити положення, що зобов`язують учасників не продавати свої акції протягом певного часу. Вони також можуть передбачати зобов`язання учасників голосувати єдиним блоком.

    Запровадження верхньої межі щодо кількості голосів, що можуть бути використані акціонером під час голосування незалежно від кількості акцій, якими він володіє, обмежує число голосів акціонера. Таким чином, це обмеження призводить до перерозподілу контролю і може негативно впливати на мотивацію участі акціонера у загальних зборах.

    Беручи до уваги здатність цих механізмів перерозподіляти можливості акціонерів впливати на політику компанії, акціонери цілком можуть розраховувати на те, щоб уся інформація щодо розподілу та структури капіталу підлягали розкриттю.

    Д. Ринки корпоративного контролю повинні мати можливість функціонувати ефективно й прозоро.

    1. Для того, щоб інвестори розуміли свої права та засоби правового захисту, мають чітко формулюватися й оприлюднюватися правила та процедури, що регулюють придбання корпоративного контролю на ринках капіталу, а також угоди надзвичайного характеру (злиття компанії та продаж значної частини активів компанії). Угоди повинні укладатися за прозорими цінами і на справедливих умовах, що захищатимуть права усіх акціонерів у відповідності до виду придбаних акцій.

    2. Механізми, що перешкоджають поглинанню компанії, не повинні використовуватися для звільнення керівництва компанії від відповідальності.

    У деяких країнах компанії застосовують механізми, покликані захищати їх від поглинання. Однак, як інвестори, так і фондові біржі висловлюють занепокоєність у зв`язку з тим, що широке використання таких механізмів може стати на заваді функціонуванню ринку корпоративного контролю. У деяких випадках засобом захисту від поглинання можуть бути заходи, спрямовані на те, щоб убезпечити виконавчих директорів (Правління) від контролю з боку акціонерів.

    Е. Акціонери, в тому числі інституційні інвестори, мають враховувати, які витрати та зиски несе використання ними свого права голосу.

    Ці Принципи не містять рекомендацій щодо якої-небудь конкретної інвестиційної стратегії для інвесторів і не ставлять за мету визначити оптимальний ступінь інвестиційної активності. Однак, багато інвесторів дійшли до висновку, що позитивні фінансові результати можна отримати шляхом проведення аналітичних досліджень у розумних межах, а також використання свого права голосу. Деякі інституційні інвестори також надають інформацію щодо політики, яка проводиться ними стосовно компаній, в які вони інвестують свої кошти.

    II. Однакове та справедливе ставлення до акціонерів

    Система корпоративного управління має забезпечити однакове та справедливе ставлення до акціонерів (у тому числі дрібних та іноземних акціонерів). У всіх акціонерів повинна бути можливість скористатися ефективними засобами захисту в разі порушення їхніх прав.

    Впевненість інвесторів в тому, що інвестований ними капітал буде захищений від нецільового використання членами Правління, Ради або акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій, є важливим фактором на ринку капіталу. У членів Ради, виконавчих директорів (Правління) та акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій, подекуди виникає можливість здійснення операцій, що відповідають їх власним інтересам, але завдають збитки дрібним акціонерам. Ці Принципи підтримують однакове та справедливе ставлення як до внутрішніх, так і до іноземних акціонерів в системі корпоративного управління незалежно від державної політики в сфері регулювання прямих іноземних інвестицій.

    Одним із шляхів реалізації акціонерами своїх прав є можливість притягати виконавчих директорів (членів Правління) та членів Ради до правової та дисциплінарної відповідальності. Практика свідчить, що важливим показником, який визначає ступінь захисту прав акціонерів, є наявність ефективних методів правового захисту від порушень, що не потребують значних витрат коштів та часу. Довіра дрібних акціонерів зростає, якщо правова система передбачає механізми, що дозволяють дрібним акціонерам звертатися до суду, коли вони мають вагомі підстави вважати, що їх права було порушено.

    Існує певний ризик стосовно того, що правова система, яка дозволяє кожному акціонеру оскаржувати в суді діяльність корпорації, може погрузнути у розглядах судових справ. Тому багато правових систем запровадили положення щодо захисту членів Правління та Ради від зловживання судовими позовами у вигляді тестів на обґрунтованість скарг акціонерів, так звані "безпечні гавані" для дій Правління та Ради (наприклад, правило бізнес-судження), а також для розкриття інформації. Врешті-решт, необхідно знайти золоту середину, щоб одночасно і надавати інвесторам можливість правового захисту у разі порушення їх майнових прав, і уникати нескінченних безпідставних судових розглядів. Багато країн дійшли висновку, що альтернативні процедури вирішення суперечностей, такі як адміністративне (дисциплінарне) слухання справи або слухання за арбітражними процедурами, визначеними органами, що регулюють ринок цінних паперів, або іншими регуляторами, являють собою ефективний механізм вирішення суперечностей, щонайменше на рівні першої інстанції.

    А. Ставлення до всіх акціонерів, які володіють акціями однієї категорії (виду), повинно бути однаковим.

    1. У межах однієї категорії (виду) акцій всі акціонери - власники цих акцій повинні мати однакове право голосу. Перед придбанням акцій всі інвестори повинні мати можливість отримати інформацію щодо прав голосу за акціями усіх категорій (видів). Будь-які зміни прав голосу мають затверджуватися загальними зборами акціонерів.

    Оптимальна структура капіталу компанії найкраще визначається Правлінням та Радою і підлягає затвердженню загальними зборами акціонерів компанії. Деякі компанії випускають привілейовані акції, які дають їх власникам переважне право на отримання частки прибутку компанії, але, зазвичай, не надають права голосу. Компанії також можуть випускати сертифікати учасників або акції, що не надають права голосу, які продаються за ціною, що відрізняється від ціни за акції з правом голосу. Усі ці структури можуть бути ефективним засобом такого розподілу ризику та прибутку, якого вимагають найкращі інтереси компанії і принципи ефективного фінансування. В цих Принципах не сформульовано будь-якого певного ставлення до концепції "одна акція - один голос". Однак, цю концепцію підтримують багато інституційних інвесторів і асоціацій акціонерів.

    Інвестори мають право розраховувати на те, що їх поінформують про їх право голосу до здійснення інвестування. Після здійснення капіталовкладення права інвесторів не повинні змінюватися за винятком випадків, коли вони як власники голосуючих акцій мали можливість брати участь у прийнятті рішення щодо зміни таких прав. Пропозиції щодо зміни прав голосу за різними категоріями акцій, зазвичай, надаються на затвердження загальних зборів акціонерів визначеною більшістю голосуючих акцій тих категорій, щодо яких пропонується внести зміни.

    2. Зберігачі та номінальні утримувачі повинні голосувати за узгодженням із власником акцій, інтереси якого вони представляють.

    У деяких країнах ОЕСР фінансові інститути, що утримують акції за дорученням інвесторів, традиційно самі голосують за цими акціями. Таких зберігачів як банки та брокерські фірми, що виступають як номінальні утримувачі цінних паперів своїх клієнтів, часом зобов`язували голосувати на підтримку Правління, за винятком випадків, коли вони отримували від акціонерів чіткі інструкції голосувати інакше.

    У країнах-членах ОЕСР спостерігається тенденція вилучення положень, які автоматично надають зберігачам право голосувати замість акціонерів. У деяких країнах відповідні процедури та правила нещодавно було переглянуто, у зв`язку з чим зберігачі повинні надавати акціонерам інформацію стосовно різних варіантів здійснення їх прав голосу. Акціонери можуть делегувати усі свої права, що надає право голосу, зберігачу. Як альтернативний варіант акціонер може обрати попереднє отримання інформації про усі голосування, що мають відбутися, і вирішити в певних випадках проголосувати на власний розсуд, а в решті випадків - делегувати право голосу довіреній особі. Необхідно знайти розумний баланс між інтересами акціонера, щоб довірена особа не користувалася його правом голосу без урахування його бажань, та інтересами довіреної особи, щоб не обтяжувати її необхідністю щоразу отримувати згоду акціонера перед голосуванням. Достатньо повідомити акціонерів, що якщо довірена особа не отримає конкретних інструкцій щодо голосування, вона проголосує так, як вважає необхідним у відповідності до інтересів акціонера.

    Варто зазначити, що ці положення не розповсюджуються на здійснення прав голосу довіреними особами або іншими особами, що діють у відповідності до спеціального правового мандату (наприклад, управляючий під час банкрутства, судові виконавці).

    3. Регламент та порядок проведення загальних зборів акціонерів мають забезпечувати однакове та справедливе ставлення до всіх акціонерів. Процедури, що прийняті компанією, не повинні без потреби ускладнювати участь у голосуванні або пов`язувати його з додатковими витратами.

    У Розділі I цих Принципів право брати участь у загальних зборах акціонерів визначалося як право акціонера. Правління та інвестори, що володіють контрольним пакетом акцій, іноді намагаються змусити дрібних та іноземних акціонерів відмовитися від спроб впливати на управління компанією. Деякі компанії стягують плату за голосування. Інші перепони можуть бути у вигляді заборони на голосування за довіреністю і вимоги особистої присутності на загальних зборах для участі в голосуванні. Існують також інші процедури, які практично унеможливлюють або обмежують здійснення прав власності, наприклад, матеріали можуть надаватися, коли залишається надто мало часу до загальних зборів, який необхідно мати, щоб акціонери могли їх проаналізувати та проконсультуватися. Багато компаній у країнах ОЕСР намагаються удосконалити канали комунікації з акціонерами і механізми прийняття рішень. Заохочуються зусилля компаній, спрямовані на усунення штучних бар`єрів щодо участі акціонерів у загальних зборах.

    Б. Необхідно заборонити будь-які операції у власних інтересах та операції з використанням закритої інформації.

    Операції у власних інтересах мають місце, коли особи, які мають тісні стосунки з компанією, намагаються використовувати ці зв`язки, завдаючи шкоди інтересам компанії. Оскільки операції з використанням закритої інформації призводять до маніпулювання ринками капіталу, у більшості країн ОЕСР вони заборонені нормативними актами про цінні папери, законодавством, що регламентує діяльність акціонерних товариств, а також кримінальним законодавством. Проте, така практика заборонена не в усіх юрисдикціях, і в деяких випадках примусове правозастосування не є достатньо суворим. Таку практику можна розцінювати як порушення принципів ефективного корпоративного управління, оскільки вона порушує принцип однакового та справедливого ставлення до всіх акціонерів.

    Ці Принципи стверджують, що інвестори мають вагомі підстави розраховувати на заборону операцій з використанням закритої інформації. У випадках, коли законодавство не передбачає чіткої заборони таких порушень або коли примусове правозастосування не є достатньо ефективним, урядам країн доцільно вжити заходів щодо усунення таких прогалин.

    В. Члени Ради та Правління зобов`язані повідомити про свою матеріальну зацікавленість в угодах або питаннях, що стосуються акціонерної компанії.

    Це положення стосується ситуацій, коли члени Ради та Правління мають ділові, родинні або інші особливі відносини з компанією, які можуть впливати на їх судження стосовно тієї чи іншої угоди.

    III. Роль зацікавлених осіб в управлінні корпорацією

    Система корпоративного управління має визнавати передбачені Законом права зацікавлених осіб та заохочувати активне співробітництво між компанією та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та забезпеченні фінансової стабільності підприємства.

    Ключовим аспектом корпоративного управління є забезпечення надходжень зовнішнього капіталу на фірми. Корпоративне управління також передбачає пошук шляхів, що спонукають різних зацікавлених щодо компанії осіб до здійснення на соціально ефективному рівні інвестицій у трудовий потенціал та капітал компанії. Конкурентноздатність та кінцевий успіх корпорації є результатом колективної роботи, в яку свій внесок роблять різні сторони, включаючи інвесторів, працівників, кредиторів та постачальників. Корпорації повинні зрозуміти, що внески зацікавлених осіб є цінним ресурсом для створення конкурентоспроможних та прибуткових компаній. Тому співробітництво із зацікавленими особами з метою створення добробуту цілком відповідає довгостроковим інтересам компанії. Система управління повинна зважати на те, що визнання інтересів зацікавлених осіб та їх внеску у довгостроковий успіх корпорації відповідає інтересам компанії.

    А. Система корпоративного управління має забезпечувати дотримання захищених законом прав зацікавлених осіб.

    В усіх країнах-членах ОЕСР права зацікавлених осіб закріплені законодавством, наприклад, трудовим законодавством, торговим, контрактним правом і законодавством про банкрутство (неплатоспроможність). Навіть у тих сферах, де інтереси зацікавлених осіб не захищені законодавчо, багато компаній беруть на себе додаткові зобов`язання щодо зацікавлених осіб, при цьому піклування про репутацію та ефективність роботи корпорації часто потребує визнання дедалі більшого обсягу таких інтересів.

    Б. Якщо інтереси зацікавлених осіб захищені законом, вони повинні мати можливість використовувати ефективні методи захисту у разі порушення їхніх прав.

    Правова система та процес правозастосування мають бути прозорими і забезпечувати зацікавленим особам можливість вдаватися до ефективних засобів захисту у разі порушення їх прав.

    В. Система корпоративного управління повинна дозволяти зацікавленим особам брати участь у заходах для підвищення ефективності діяльності компанії.

    У системах корпоративного управління зацікавленим особам відводяться різні ролі. Ступінь участі таких осіб в корпоративному управлінні залежить від національних законів і практики, прийнятої в різних країнах, а також може варіюватися залежно від компанії. Прикладами механізмів залучення зацікавлених осіб до такої роботи є: представництво працівників у Раді, плани володіння акціями для працівників компанії або інші механізми розподілу прибутку, а також процесу управління, в яких під час прийняття певних ключових рішень враховується точка зору зацікавлених осіб. Крім того, такі механізми можуть передбачати участь кредиторів в управлінні під час процедури банкрутства.

    Г. Якщо зацікавлені особи беруть участь у процесі корпоративного управління, вони повинні мати доступ до необхідної інформації.

    Там, де закони та практика систем корпоративного управління передбачають участь зацікавлених осіб, важливо, щоб останні мали доступ до інформації, необхідної для виконання ними своїх обов`язків.

    IV. Розкриття інформації та прозорість

    Система корпоративного управління має забезпечити своєчасне й точне розкриття інформації з усіх найважливіших питань, що стосуються акціонерної компанії, включаючи її фінансовий стан, продуктивність, власність та управління.

    В більшості країн-членів ОЕСР збирається великий обсяг інформації (як в обов`язковому, так і в добровільному порядку) про публічні компанії, акції яких котируються на фондовій біржі, та великі приватні компанії. Ця інформація потім розповсюджується серед широкого кола користувачів. Публічне розкриття інформації вимагається, принаймні, раз на рік, хоча в деяких країнах таку інформацію необхідно надавати раз у шість місяців, раз на квартал або, навіть, частіше у разі суттєвих змін у компанії. У відповідь на вимоги ринку компанії досить часто добровільно розкривають додаткову інформацію про свою діяльність.

    Суворий режим розкриття інформації є головною опорою ринкового моніторингу компаній і має ключове значення для реалізації акціонерами свого права голосу. Досвід країн з великими та активно функціонуючими фондовими ринками також свідчить про те, що розкриття інформації може бути надзвичайно дієвим засобом захисту акціонерів та впливу на поведінку компаній. Суворий режим розкриття інформації може допомогти у залученні капіталу і підтримувати довіру до ринків капіталу. Акціонери та потенційні інвестори потребують доступу до регулярної, достовірної, співставної та досить детальної інформації, щоб вони могли оцінити якість управління справами компанії з боку Правління, а також прийняти поінформовані рішення щодо питань оцінки, власності та голосування за акціями. Недостатня або не досить чітка інформація може погіршити функціонування ринку, призвести до зростання вартості капіталу та неефективного розподілу ресурсів.

    Розкриття інформації також допомагає громадськості зрозуміти структуру та напрямки діяльності компанії, корпоративну політику щодо екологічних та етичних стандартів, а також покращує взаємовідносини між компанією та суспільством. У цьому контексті Принципи ОЕСР є дуже корисними для транснаціональних корпорацій.

    Вимоги щодо розкриття інформації не повинні спричиняти надмірний адміністративний тягар або призводити до невиправданих витрат. Також не має необхідності і в тому, щоб компанії розкривали інформацію, яка може поставити під загрозу їх конкурентні позиції, за винятком випадків, коли надання такої інформації є необхідним для прийняття поінформованого інвестиційного рішення, або для того, щоб не вводити інвестора в оману. З метою визначення мінімуму інформації, необхідної для розкриття, у багатьох країнах застосовується концепція важливості. Важливою вважається інформація, ненадання або недостовірне надання якої може вплинути на господарські рішення, що приймаються користувачами такої інформації.

    Ці Принципи підтримують концепцію розкриття інформації про усі важливі зміни/події, що відбуваються в період між наданням регулярних звітів. Принципи також підтримують вимогу одночасного надання інформації всім акціонерам з метою забезпечення однакового та справедливого ставлення до всіх акціонерів.

    А. Важлива інформація, що підлягає розкриттю включає (але не вичерпується цим):

    1. Результати фінансової та операційної (господарської) діяльності компанії.

    Фінансові звіти, перевірені аудитором, що містять фінансові показники та дані про фінансовий стан компанії (як правило, вони включають баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про грошові потоки та додатки до фінансових звітів), є найрозповсюдженішими джерелами інформації про компанію. Дві головні мети фінансових звітів (у тому вигляді, як вони надаються на цей час) полягають у тому, щоб забезпечити належний контроль і основу для оцінки цінних паперів компанії. До річних звітів також, як правило, включаються пояснення Правління та аналіз господарської діяльності компанії. Пояснення Правління є найбільш корисними, коли вони читаються разом з фінансовими звітами. Інвестори особливо зацікавлені в отриманні інформації, яка може висвітлити перспективи діяльності компанії.

    Важливо розкривати інформацію про всі угоди, які стосуються компанії, оскільки невдачі в управлінні часто пов`язані із нездатністю або небажанням розкрити "усі карти", зокрема, у тих випадках, коли позабалансові статті використовуються для надання гарантій або аналогічних зобов`язань між пов`язаними компаніями.

    Завдання компанії

    Заохочується практика, коли крім інформації про свої комерційні завдання компанії також надають інформацію про свою політику в галузі ділової етики, навколишнього середовища та інші зобов`язання у сфері публічної політики. Така інформація може бути корисною для інвесторів та інших користувачів для того, щоб найкращим чином оцінити взаємовідносини між компаніями та громадськістю країни, в якій вони функціонують, а також заходи, яких вживають компанії для досягнення своїх цілей.

    3. Загальна структура власності та розподіл прав голосу

    Одним з основоположних прав інвесторів є право на отримання інформації про структуру власності компанії та про їх права у порівнянні з правами інших власників. У різних країнах досить часто вимагається розкриття даних про власність після подолання певної межі власності. Таке розкриття може включати інформацію про основних акціонерів та інших осіб, які контролюють або можуть контролювати компанію, включаючи дані про особливі права голосу, угоди між акціонерами, володіння контрольним або значним пакетом акцій, взаємне володіння акціями та взаємні гарантії (Див. розділ I. "Г"). Компанія також має надавати інформацію про угоди з особами, пов`язаними з нею.

    4. Члени Ради і ключові виконавчі директори та винагорода, яку вони отримують

    Інвесторам потрібна інформація про членів Ради та ключових виконавчих директорів, щоб вони могли оцінити їх досвід та кваліфікацію, а також можливість виникнення конфлікту інтересів, який може впливати на їх судження.

    Питання оплати праці членів Правління та Ради також є важливим для акціонерів. Загалом, компанії повинні надавати достатню інформацію про винагороду, яка виплачується членам Ради та Правління (індивідуально чи загалом), щоб інвестори могли належним чином оцінити плюси та мінуси політики оплати праці та вплив схем підвищення матеріальної зацікавленості ( таких як, наприклад, опціон на акції) на продуктивність роботи органів управління компанії.

    5. Значущі фактори ризику, які можна спрогнозувати

    Користувачі фінансової інформації та учасники фондового ринку потребують інформацію про значущі фактори ризику, які в розумних межах можуть бути спрогнозовані. Такі ризики можуть включати:

    ризики, пов`язані з конкретною галуззю економіки чи географічним районом;

    залежність від певних видів сировини;

    ризики на фінансовому ринку (включаючи ризики, пов`язані з процентними ставками або обмінним курсом валют);

    ризики, пов`язані з деривативами чи позабалансовими угодами;

    ризики, пов`язані із зобов`язаннями у сфері охорони навколишнього середовища.

    Принципи передбачають розкриття інформації лише на рівні, що є необхідним для повної поінформованості інвесторів про значущі ризики підприємства. Розкриття інформації стосовно ризиків є найефективнішим, якщо при цьому враховуються особливості тієї чи іншої конкретної галузі промисловості. Також корисним є розкриття інформації про наявність чи відсутність у компанії систем моніторингу ризиків.

    6. Важливі питання, які пов`язані з працівниками та іншими зацікавленими особами

    Заохочується надання компаніями інформації щодо ключових питань, які стосуються працівників та інших зацікавлених осіб, які можуть суттєво впливати на результати діяльності компанії. Інформація може надаватися з таких питань, як відносини між Правлінням та трудовим колективом, відносини з іншими зацікавленими особами, такими як кредитори, постачальники, місцеві органи влади.

    У деяких країнах існують вимоги щодо надання детальної інформації з кадрових питань. Кадрова політика, включаючи програми підвищення кваліфікації або плани розміщення акцій серед працівників компанії, можуть бути для учасників ринку джерелом важливої інформації про конкурентні переваги тієї чи іншої компанії.

    7. Структура і політика управління компанією

    Заохочується надання компаніями звітів про те, як вони на практиці застосовують відповідні принципи корпоративного управління. Розкриття інформації про структуру управління і політику компанії, зокрема, про розподіл повноважень між акціонерами, Правлінням та Радою, є важливим елементом для оцінки механізмів управління компанією.

    Б. Інформація повинна готуватися, перевірятися та розкриватися відповідно до високих стандартів якості розкриття фінансової й нефінансової інформації та аудиту.

    Застосування високих стандартів якості має призвести до значного розширення можливостей інвесторів щодо нагляду за компанією, забезпечуючи зростаючу надійність та співставність звітності, а також краще уявлення про ефективність роботи компанії. Якість інформації залежить від стандартів її збору та розкриття. Ці Принципи підтримують розробку високоякісних загальноприйнятих на міжнародному рівні стандартів, що могли б сприяти покращенню співставності інформації між країнами.

    В. З метою забезпечення належної підготовки та надання фінансової звітності слід щороку проводити аудиторські перевірки з використанням незалежного аудитора, який дає зовнішню та об`єктивну оцінку цієї звітності

    У багатьох країнах вже розглянуто заходи щодо підвищення незалежності аудиторів та їх відповідальності перед акціонерами. Доволі поширеною є думка, що застосування високоякісних стандартів аудиту та етичних кодексів є одним з найкращих методів зміцнення незалежності та престижу цієї професії. Подальші заходи в цьому напрямку включають посилення повноважень комітету Ради з питань аудиту та підвищення відповідальності Ради під час вибору аудитора.

    Країни ОЕСР розглядають й інші пропозиції. У деяких країнах запроваджено обмеження на процент доходу, не пов`язаного з аудитом (наприклад, надання консультаційних послуг), який аудитор може отримати від конкретного клієнта. В інших країнах існують вимоги, які зобов`язують компанії розкривати розмір платні, яку отримує аудитор за послуги, не пов`язані з проведенням аудиторських перевірок. Крім того, може запроваджуватися обмеження на сукупний процент аудиторського доходу, який аудитор може отримати від одного клієнта. Інші пропозиції включають таке: оцінка іншим аудитором якості проведеної аудиторської перевірки, заборона на надання послуг, не пов`язаних із аудиторськими перевірками, обов`язкова ротація аудиторів і безпосереднє призначення аудиторів акціонерами.

    Г. Канали розповсюдження інформації повинні передбачати рівноправний, своєчасний та непов`язаний із надмірними витратами доступ користувачів до необхідної інформації.

    Канали розповсюдження інформації можуть мати таке ж саме велике значення, як і зміст самої інформації. Хоча процедура розкриття інформації часто передбачена законодавством, надання даних та доступ до інформації може виявитися досить складним та дорогим процесом. У деяких країнах процес надання інформації значно спростився завдяки запровадженню електронних систем зберігання та використання (пошуку) даних. Інтернет та інші інформаційні технології також надають можливість для удосконалення засобів розповсюдження інформації.

    V. Обов`язки Ради

    Система корпоративного управління має забезпечувати стратегічне керівництво компанією, ефективний нагляд за діяльністю Правління з боку Ради, а також відповідальність цієї Ради перед компанією та акціонерами

    Структура та процедури Ради варіюються як в країнах-членах ОЕСР, так і в інших країнах. У деяких країнах існує дворівнева Рада, де два різних органи виконують, відповідно, наглядові та управлінські функції. За такої системи, як правило, існує "Рада", до складу якої входять особи, які не є виконавчими директорами компанії, і "правління", що повністю складається із виконавчих директорів компанії. В інших країнах існує унітарна система Ради, в якій представлені як виконавчі директори компанії, так і особи, що не перебувають у трудових відносинах з компанією. Ці Принципи мають загальний характер і можуть застосовуватися до будь-якої із зазначених систем Ради.

    Крім визначення корпоративної стратегії Рада, в першу чергу, здійснює контроль за діяльністю Правління і несе відповідальність за отримання належного доходу акціонерами компанії, а також попередження конфлікту інтересів та збалансування конкуруючих вимог до корпорації. Для того, щоб Рада могла ефективно виконувати свої обов`язки, вона повинна мати певний ступінь незалежності від Правління. Ще один важливий обов`язок Ради полягає в тому, щоб створити систему, яка забезпечує дотримання корпорацією відповідного законодавства, включаючи закони про оподаткування, конкуренцію, працю, охорону навколишнього середовища, рівні можливості, охорону здоров`я та правила безпеки. Крім того, Рада повинна враховувати інтереси інших зацікавлених осіб, включаючи працівників, кредиторів, споживачів, постачальників та місцеві органи влади. У цьому контексті важливо дотримуватися відповідних норм екологічного та соціального характеру.

    А. Члени Ради повинні діяти на основі всієї необхідної інформації, сумлінно, з належною обачністю та обережністю, в найкращих інтересах компанії та акціонерів.

    У деяких країнах законодавством передбачається вимога стосовно того, що Рада повинна діяти у найкращих інтересах компанії, враховуючи при цьому інтереси акціонерів, працівників та громадського добробуту. Однак, діяльність у найкращих інтересах компанії не повинна передбачати звільнення виконавчих директорів від відповідальності.

    Б. Якщо рішення Ради можуть по-різному впливати на різні групи акціонерів, вона має однаково справедливо ставитися до всіх акціонерів.

    В. Рада повинна забезпечити дотримання відповідного законодавства та враховувати інтереси зацікавлених осіб.

    Г. Рада повинна виконувати певні ключові функції, в тому числі:

    1. Переглядати й спрямовувати корпоративну стратегію, основні плани дій, політику управління ризиками, річні бюджети та бізнес-плани, окреслювати орієнтири ефективності, здійснювати нагляд за виконанням планів та роботою компанії, а також контролювати основні витрати, операції щодо придбання та продажу активів.

    2. Підбирати ключові управлінські кадри, призначати їм винагороду, здійснювати нагляд за їхньою діяльністю і, в разі необхідності, звільняти їх та здійснювати контроль за наступництвом.

    3. Переглядати винагороди, що отримують члени Ради та Правління компанії, забезпечувати формальний та прозорий процес призначення членів Ради.

    4. Відстежувати й врегульовувати потенційні конфлікти інтересів членів Правління, Ради та акціонерів, включаючи нецільове використання активів компанії та зловживання під час укладання угод з особами, що пов`язані з компанією.

    5. Забезпечувати правильність системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності компанії, включаючи проведення незалежних аудиторських перевірок, а також створювати необхідні системи контролю, зокрема, системи відстеження ризиків, фінансового контролю та контролю за дотриманням законодавства.

    6. Стежити за ефективністю практики управління, в межах якої діє товариство, і, за необхідністю, - вносити зміни до неї.

    7. Контролювати процес розкриття та поширення інформації.

    Конкретні функції членів Ради можуть відрізнятися у відповідності до законодавства про акціонерні товариства, що прийняте у тій чи іншій юрисдикції, а також у відповідності до статуту компанії. Однак, вищенаведені елементи вважаються доцільними для системи корпоративного управління.

    Д. Рада повинна мати можливість виносити об`єктивне, незалежне, зокрема, від Правління, судження в справах акціонерів.

    Різноманітність структур та практики роботи Ради у різних країнах потребує різних підходів до питання про незалежність членів Ради. Для забезпечення незалежності Ради, зазвичай, необхідно, щоб достатня кількість її членів не були працівниками компанії і не були тісно пов`язані з компанією або її Правлінням якимись економічними, сімейними, або іншими відносинами. Однак, вищезазначене не є забороною щодо обрання акціонерів до складу Ради.

    Незалежні члени Ради можуть зробити вагомий внесок у процес прийняття рішення і привнести елемент об`єктивності в оцінку діяльності Правління. Крім того, вони можуть відігравати важливу роль у тих галузях, де інтереси Правління, компанії і акціонерів можуть розходитися, наприклад, в питаннях оплати праці членів Правління, планування наступництва посад, змін в системі корпоративного контролю, заходів, спрямованих на захист компанії від поглинання, укладання важливих угод і проведення аудиту.

    Голова Ради може відігравати провідну роль у забезпеченні ефективного управління компанією і нести відповідальність за ефективне функціонування Ради. У деяких країнах секретар компанії допомагає Голові Ради у виконанні його/її обов`язків. За "унітарної" структури Ради досить часто використовується розмежування повноважень Головного виконавчого директора і Голови ради як засіб забезпечення належного балансу повноважень, підвищення відповідальності і розширення можливостей Ради щодо прийняття незалежних, неупереджених рішень.

    1. Рада повинна розглянути питання щодо можливості призначення достатньої кількості своїх членів, які не обіймають адміністративних посад у виконавчому органі і які спроможні приймати незалежні судження з питань, де існує потенційний конфлікт інтересів. Прикладом таких ключових обов`язків можуть бути фінансова звітність, призначення на управлінські посади та питання оплати праці працівників апарату управління (Правління та Ради компанії).

    Хоча Рада в цілому несе відповідальність за питання, пов`язані із фінансовою звітністю, оплатою праці та призначенням на відповідні посади, наявність незалежних членів Ради (які не є виконавчими директорами компанії) може стати для учасників ринку додатковою гарантією захисту їх інтересів. Рада також може розглянути питання щодо створення відповідних комітетів з метою розгляду питань, що потенційно можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів. Такі комітети можуть складатися з мінімальної необхідної кількості членів, або включати лише незалежних членів Ради.

    Члени Ради повинні приділяти достатньо часу для виконання своїх обов`язків.

    Досить розповсюдженою є думка, що якщо член Ради водночас обіймає посади у багатьох інших Радах, це може негативно позначитися на ефективності його/її роботи. Компанії можуть вважати за доцільне розглянути питання щодо того, чи не впливає сумісництво надмірної кількості посад у складах Рад на ефективність роботи. У деяких країнах запроваджено обмеження щодо кількості Рад, до складу яких може входити одна особа. Однак, у цьому аспекті конкретні обмеження відіграють не таку важливу роль, як забезпечення законності та довіра до членів Ради з боку акціонерів компанії.

    З метою покращення роботи Ради та ефективності діяльності її членів деякі компанії вважають за доцільне проводити тренінг та добровільну самооцінку членів Ради у відповідності до конкретних потреб компанії. Це означає, що члени Ради мають придбати відповідні навички після їх призначення і надалі ознайомлюватися з усіма новими законами, нормативними актами та змінами кон`юнктури ринку та комерційних ризиків.

    Е. Щоб мати можливість виконувати свої обов`язки, члени Ради повинні мати доступ до інформації, яка є точною, своєчасною і стосується справи.

    Для прийняття рішень члени Ради повинні своєчасно отримувати інформацію, що стосується справи. Як правило, незалежні директори (які не є виконавчими директорами компанії) не мають такого доступу до інформації, як, скажімо, провідні менеджери компанії. Внесок незалежних директорів в управління компанією може стати більш вагомим, якщо вони будуть мати доступ до певних провідних менеджерів компанії (наприклад, секретар компанії та внутрішній аудитор), а також зможуть за рахунок компанії отримувати консультації незалежних експертів. Для належного виконання своїх обов`язків члени Ради мають бути впевнені в тому, що вони своєчасно отримують інформацію, яка є достовірною і стосується справи.

    УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах

    РІШЕННЯ Про затвердження Принципів корпоративного управління

    Закон України Про власність (витяг)

    Останні новини

    Анонси


































     

     

     

    Погода