26-09-2019 | 11:48
Цьогоріч виповнюється 75 років від початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. Про трагедію громадян, «евакуйованих назавжди» зі своїх батьківських земель, говорили днями під час круглого столу у бібліотеці імені М. Коцюбинського за участі науковців з Чернігова та Києва.
До заходу долучилася представниця Лемківського товариства імені Б.-І. Антонича Анна Бугаєва. Вона розповіла про історію своїх батьків, які були жорстоко виселені з рідної домівки.
Про трагедію депортованих українців на прикладі історії рідного села та своєї родини говорила й ректор Київської Академії мистецтв, професор, народна артистка України Ольга Бенч.
Також усі присутні могли змогу переглянути відеосюжет словацького телебачення про традиційне лемківське різьблення по дереву та майстрів-різьбярів.
Довідково: Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів у Європі, зокрема між СРСР і Польщею. Постало питання «обміну населенням».
Хоча спочатку йшлося виключно про добровільні засади переїзду людей, але насправді це обернулося примусовим виселенням й насиллям, ставши одним із злочинів тоталітаризму. Депортації тривали з 1944 до 1951 роки. Сотні тисяч українців були депортовані у примусовому позасудовому порядку. За офіційними даними, у 1944-1946 роках були переселені до СРСР 482,8 тисячі осіб.
У 1947 році близько 150 тисяч осіб у рамках акції «Вісла» були депортовані з історичних українських земель у складі Польщі на північ та північний захід Польщі.
У наступні роки (до 1951-го) до УРСР з території Польщі були переселені ще близько 50 тисяч осіб.
Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їх політичних, соціальних, економічних і культурних прав.
Департамент інформаційної діяльності та комунікацій
з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації