Учасниця Другої світової війни не могла отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни через те, що у законі використовувався пропагандистський радянський термін «Велика Вітчизняна війна».

До Українського інституту національної пам’яті звернулася громадянка, яка розповіла історію своєї 99-річної мами, учасниці радянсько-фінської війни 1939-1940 років.

За часів СРСР її не визнали особою з інвалідністю внаслідок війни, оскільки свою інвалідність вона отримала в період війни СРСР з Фінляндією, яку, через великі втрати Червоної армії, радянське керівництво не воліло згадувати.

Жінка не могла отримати цей статус і після проголошення Україною незалежності, оскільки у чинному законі «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» використовувався термін «Велика Вітчизняна війна», який стосувався 1941-1945 років, тож перші два роки Другої світової війни (1939-1941) не враховувались.

«Мені майже сто років, я пережила два голоди і дві війни - перебачила я все і навіть у такому віці пам’ятаю всі ці періоди мого нелегкого життя військового медика, а потім сільського лікаря. Але зараз мене не хочуть чути державні службовці», — скаржилась громадянка.

Таким чином радянський пропагандистський термін «Велика Вітчизняна війна» мав безпосередній вплив на долю конкретної людини.

«Комуністична пропаганда фактично ділила усіх радянських ветеранів Другої світової війни на дві нерівні групи. До першої відносилися ті, хто воював проти нацистів у 1941-1945 роках під час так званої «Великої Вітчизняної війни». Цих ветеранів офіційна радянська держава вважала «правильними». Їхня присутність активно використовувалася під час заходів, пов’язаних із перемогою над Німеччиною, а у брежнєвські та пізніші часи вони навіть отримували від держави певні соціальні виплати. Однак існувала й інша частина ветеранів - ті, хто воював у лавах Червоної армії у період 1939-1941 року», — розповідає Сергій Рябенко, співробітник Українського інституту національної пам’яті.

Як він пояснив, цих людей комуністичний режим масово використовував під час так званих «визвольних походів»: поділу Польщі, анексії країн Балтії, Бессарабії і Північної Буковини, і, особливо, під час Фінської війни. Багато з них під час бойових дій загинули, зазнали поранень, унаслідок яких отримали інвалідність.

Про цих людей пропаганда воліла зайвий раз не згадувати, адже саме їхнє існування ламало радянський міф, начебто СРСР вступив у війну тільки після «віроломного» нападу Німеччини 22 червня 1941 року, а до того послідовно боровся за мир. Тому ця друга група ветеранів не отримувала від держави відповідного статусу, виплат або пільг.

Ситуація майже не змінилася після відновлення незалежності України, з’явилася лише категорія «учасників війни 1945 року з імперіалістичною Японією», яка, втім, зовсім не стосувалася періоду 1939-1941 років.

Поштовхом до вирішення проблеми стало ухвалення у 2015 році Верховною Радою пакету законів про декомунізацію, одним із яких було скасовано радянський пропагандистський термін «Велика Вітчизняна війна», а натомість увічнено перемогу у Другій світовій війні».

У 2017 році Верховна Рада України нарешті внесла зміни до закону про статус ветеранів і замінила слова і цифри — замість термінів «Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років» і «Велика Вітчизняна війна» почали використовувати термін «Друга світова війна».

Однак змін у законодавстві було недостатньо. Лише після листа Українського інституту національної пам’яті про те, що радянсько-фінська війна 1939-1940 років була частиною Другої світової війни, органи соціального захисту визнали жінку особою з інвалідністю внаслідок війни та оформили посвідчення.

Прес-служба Українського інституту національної пам’яті