19 (6) квітня 1917 року в Києві розпочав свою роботу Всеукраїнський національний конгрес – перший представницький форум українського руху, який став однією з переломних подій Української революції. Конгрес підтримав національно-територіальну автономію України та легітимізував Центральну Раду як всеукраїнський парламент.

Ідея Українського національного з’їзду, як його тоді називали, вдало вписалася в тодішні політичні реалії, які характеризувалися стрімким розгортанням українського визвольного руху, потребою заміни культурно-просвітницьких гасел гаслами державної автономії та необхідністю перетворення Центральної Ради на загальноукраїнський парламент

У своїх спогадах Михайло Грушевський так пояснював особливості моменту: «Тимчасовий уряд мав тенденцію відкладати усе до Установчих зборів і туди пакував українську справу в комплексі національного питання взагалі. Але справи Фінляндії, Польщі, Полудневого Кавказу він признавав настільки ясними самі собою, що уважав можливим негайно, своєю властю декретувати їм політичні права, не чекаючи Установчих зборів. Нам, значить, треба було продемонструвати загальнонародний імперативний характер українських домагань, можливо яскраво і недвозначно… показати що наші домагання – се домагання загальні, народні, і народ чекає їх сповнення нетерпеливо, бере до серця кожну проволоку, і жартувати таким відкладанням «до Установчих зборів», котрі невідомо коли відбудуться, се річ не зовсім безпечна».

У день відкриття конгресу Сергій Єфремов писав у передовиці для «Нової ради»: «Ще місяць тому трудно було навіть думкою здумати ті перспективі широкі, які розгортаються тепер перед українством. Не то партійно-політичні лозунги, а навіть найскромніші домагання культурні зустрівалися глумом, збувалися досадним одмахуванням. А тепер – з голосом українського народу мусять рахуватися, до його прислухаються, од його сподіваються відповіді на такі пекучі питання дня, як державний лад у Росії…».

Всеукраїнський національний конгрес мав пройти у великодні дні (четвер-субота). Попри побоювання організаторів, до Києва на пароплавах і конях, по залізниці і пішки прибули понад 1000 делегатів з різних куточків України, а також представники Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда. А всього зареєструвалося близько 1500 учасників і гостей з’їзду, що представляли різноманітні політичні партії і течії, громадські організації та товариства, 900 із них мали право вирішального та дорадчого голосу. Прибули на форум такі відомі культурні та громадські діячі як Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, Ілля Шраг, Петро Стебницький, Людмила Старицька-Черняхівська та багато інших.

Засідання конгресу проходили в залі Купецького зібрання (нині Національна філармонія України). О 14-й годині з вітальною промовою виступив голова Центральної Ради Михайло Грушевський («…необхідно вкупі з зібраними представниками завершити реорганізацію Ради, порозумітися про дальший напрям діяльності, надати їй національну форму. Велике число прибувших улегшить цю роботу»).

Першого дня було виголошено реферати Дмитра Дорошенка, Олександра Шульгина, Федора Матушевського, які сприйняли «голосними оплесками та вигуком “Славно!”».

Вечірнє засідання розпочалося о 20-й годині і «було заповнено промовами з приводу прочитаних удень рефератів». Виступи обмежили п’ятьма хвилинами, на трибуні побували 23 делегати, хоча бажаючих було куди більше і їх запис швидко припинили. Від Селянської спілки в зал внесли прапор з портретом Тараса Шевченка. Як записано в матеріалах з’їзду: «Збори враз встали та проспівали “Як умру, то поховайте”».

Гучні оплески і шквал захоплення зірвала позачергова заява голови товариства імені Павла Полуботка Миколи Міхновського «про згоду п. Головнокомандуючого на заснування у Києві одної бригади українського війська, а п. військового міністра Гучкова – про згоду на заснування 2-х бригад, а при можності і більшої військової частини». Свій виступ Микола Міхновським завершив словами: «Це військо захистить свободу України і забезпечить її щастя в майбутньому».

Делегати конгресу рішуче підтримали гасло української автономії. У прийнятій наприкінці дня резолюції зазначалося: «Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами українського народу з’їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі».

Тим часом газета «Киевлянин» задоволено констатувала, що «голоси нетерплячих “самостійників” на з’їзді прозвучали досить таки сиротливо» і на доказ процитував фрагмент одного з виступів: «Прихильників “самостійності” у залі два-три чоловіки, а між тим їх промови вже завтра облетять всю Росію і дадуть можливість говорити про наш сепаратизм».

Розійшлися лише о першій годині ночі, аби продовжити наступного дня.

Делегати Всеукраїнського національного конгресу вишикувалися біля входу до будівлі Купецьких зборів

Учасники Всеукраїнського національного конгресу сходяться до зали засідань

 

 

 

Сергій Горобець,

співробітник Українського інституту національної пам’яті