Сумісництво- це виконання, крім своєї основної, іншої роботи на умовах трудового договору на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи у вільний від основної роботи час. Не може вважатися сумісництвом робота без зайняття певної посади, що виконується епізодично, без регулярної оплати.

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу (далі власника) за місцем основної роботи не потрібно. Але якщо працівник виконує роботу за сумісництвом на одному і тому ж підприємстві або у однієї й тієї ж фізичної особи, тоді укладається два договори з одним власником. Фактично останній дає згоду працівникові на роботу за сумісництвом, адже він укладає з ним додатковий трудовий договір.

Роботу за сумісництвом регулюють Конституція України, Кодекс законів про працю. Закони України "Про відпустки" та "Про оплату праці". Постанова Кабінету Міністрів від 3 квітня 1993 р. N245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій", Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим Наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції. Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. N43.

Обмеження праці за сумісництвом

Обмеження стосуються, в основному, керівних працівників та державних службовців. Так, не можуть працювати за сумісництвом керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їх заступники, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності. Закон України "Про прокуратуру" забороняє службовцям органів прокуратури сумісництво на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком наукової і педагогічної діяльності. Згідно зі ст. 5 Закону "Про статус суддів" суддя не може бути народним депутатом, належати до будь-якої політичної партії, входити до складу органів виконавчої влади або інших державних органів, а також працювати за сумісництвом на підприємстві, що має на меті отримання прибутку, займатися підприємницькою або іншою діяльністю, крім викладацької, наукової й іншої оплачуваної творчої діяльності у вільний від роботи час. Ст. 11 Закону України "Про органи реєстрації громадського стану" керівник та спеціалісти відділів реєстрації актів громадського стану не можуть перебувати у штаті інших державних або приватних чи колективних підприємств та об`єднань громадян, а також безпосередньо займатися підприємницькою, посередницькою та іншою діяльністю, крім викладацької і наукової у вільний від роботи час. Згідно зі ст. 15 Закону "Про державну податкову службу в Україні" забороняє аудиторам безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Згідно зі ст. З Закону "Про статус народного депутата України" народний депутат не має права:

бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов`язків депутата час;

залучатися як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатись адвокатською діяльністю;

входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" громадянин, який проходить альтернативну службу, не може призначатися на посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків, працювати за сумісництвом і займатися підприємницькою і діяльністю. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників чи підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб, до складу правління чи інших виконавчих органів товариств (спілок, об`єднань, кооперативів), що здійснюють підприємницьку діяльність, за винятком випадків, коли службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє її інтереси в раді, спостережній раді або ревізійній комісії товариства. Нормативні акти, що забороняють багатьом особам працювати за сумісництвом, спрямовані на чітке виконання функцій держави, запобігання корупції та зловживанням.

Права осіб, що працюють за сумісництвом

Ст. 10 Закону України "Про відпустки" передбачає право сумісників на щорічну оплачувану відпустку та додаткові відпустки. Вони мають право використовувати відпустки за власним бажанням одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. При звільненні з роботи за сумісництвом їм виплачується компенсація за невикористану відпустку. При звільненні з роботи за сумісництвом встановлюються певні обмеження. Так, звільнення сумісника у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв`язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, встановленими чинним законодавством, допускається без попередньої згоди профспілкового органу і без виплати вихідної допомоги. На звільнення сумісника з ініціативи власника з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП, надання згоди такого органу обов`язкове. При звільненні з роботи сумісника з ініціативи власника за інших підстав суміснику виплачується вихідна допомога на загальних засадах у розмірі не менше середнього заробітку, який він отримує. Звільнення з роботи за сумісництвом не є підставою вважати його безробітним, тому допомога по безробіттю не виплачується. Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. Під "фактично виконаною роботою "слід вважати ту, виконання якої зафіксовано у відрядному наряді, або роботу, виконання якої відображено у табелі обліку робочого часу. Розмір заробітної плати, одержуваної за сумісництвом, не обмежується.

Відповідно до "Положення про умови роботи за сумісництвом...", затвердженого Наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28.06.93 N43 працівники, крім основної роботи і роботи за сумісництвом, мають право виконувати такий вид робіт, як педагогічна робота з погодинною оплатою в обсязі не більш ніж 240 год. на рік, що відповідно до діючого законодавства не є сумісництвом.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров`я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюється на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.Проглянути документ